Джерело: http://dovidka.biz.ua/neymovirni-prigodi-ivana-sili-plan/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Кожен народ вирізняється своєю культурою, побутом і традиціями. У всіх вони різні і по - своєму неповторні. Ось і наш український народ славиться, зокрема, своїми піснями. Їх знають повсюду. Адже наші пісні - наймелодійніші!
Пісня - душа народу! І це дійсно так. Саме пісня допомагає подолати усі перешкоди, перемогти усі негаразди, спонукає до дії і просто дарує гарний настрій. Наші українські пісні завжди високо оцінюються світом, адже й справді є особливими. Їх переспівують, передають як цінний скарб з покоління в покоління, вдосконалюють та переспівують.
Українська пісня, наша душа і гордість, наше натхнення та наснага! Бережіть її, цініть, шануйте та поважайте!
Над історичним романом «Сагайдачний» Андрій Чайковський працював майже 20 років. Перші три частини рукопису загинули під час першої світової війни. Письменник відновив роботу над твором і в 1918 р. видав першу частину під назвою «Побратими». Через 9 років перша частина вийшла другим виданням, а в 1929 та 1932 рр. побачили світ ще дві частини під спільною назвою «До слави».
У 1927 р. в коломийському видавництві «Ока», як перший випуск «Бібліотеки для всіх» – «Ряст», опубліковано історичний нарис «Петро Конашевич-Сагайдачний». У рекламному зверненні до читачів пропонувалося замовляти і наступну книжку автора – «Гетьман», яка «друкується».
У 1932 р. коломийське видавництво «Рекорд», пропонуючи читачам другу частину повісті «До слави», повідомляло, що четверта і п’ята частини «Сагайдачного» під назвою «Гетьман» обсягом у 360 сторінок в одну шістнадцяту аркуша – друкуються.
Та заключні дві частини історичного роману Андрія Чайковського «Сагайдачний», здається, так світу і не побачили. Розшуки упорядником рукопису «Гетьмана» позитивних наслідків не дали. Одні відомості переконують, що через фінансові труднощі різні видавництва опублікувати четверту і п’яту частини роману не змогли і автор начебто продав рукопис «Гетьмана» в 1930-х роках за кордон, а інші, найімовірніші, свідчать, що рукопис загубився в родичів письменника, яким часом доводилося рятувати себе, а не книжку.
Таким чином, пошуки 4 – 5 частин роману «Сагайдачний» продовжуються і, можливо, ще увінчаються успіхом.
Значну складність при підготовці «Сагайдачного» до друку становила мова. Упорядник і редактор намагалися максимально зберегти мову автора, хоча низка граматичних форм, панівних у 1920 – 30-х роках на Галичині, приведена до сучасної норми. Так, «турецька фльота» виправлено на «турецький флот», «над вечором» – на «надвечір», «для нікого» – на «ні для кого», «станути» – на «стати», вказівні займенники «це», «цього» у відповідних синтаксичних конструкціях – на «те», «того», до сучасної мовної норми приведені форми на -ся тощо.
Мова в діалогах залишена без змін.
Загальна назва «Сагайдачний» – авторська. Жанр – «історичний роман в трьох книгах» – визначено упорядником, хоч автор, у відповідності з тогочасною традицією, називав свій твір «історичною повістю».
Объяснение: