Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Відповідь:Сергій. Здається, що Митька я знав завжди. Ми дружимо дуже давно. Митько – чудовий товариш. А ще у нього, за його власним висловом, „добре варить казанок”. А скільки ідей з’явилося у голові мого друга в таборі. От тільки ідеї ці не завжди дають найкращий результат. Митько. Ото Генка! Ото кадр! Не побоявся йти до табору вночі. А як цікаво придумав, коли назвався Миколою Мусюкіним. Такому хлопцеві місце в нашому наметі. Ми станемо чудовою командою. Митько про Славка. Цей Славко – справжній мамин синочок. До табору поїхав, бо так мама йому, Славусикові, сказала. Спортивної години він не любить, бо тут можна „рученьки і ніженьки переламати”. А акордеон! Ви таке бачили? Щоб з акордеоном до табору припертися. Тюхтій, боягуз!.. І чому саме він потрапив до нашого намету? Славко своїми вчинками доводив, що він не „мамин синочок”. Він не побоявся вийти посеред ночі ловити „злочинця”. На конкурсі пісні, коли Сергій забув підставити йому стілець, грав лежачи). Славко про Сергія. У таборі я познайомився з двома друзями. Якщо порівнювати Сергія з Митьком, то він справжній ангел. Але Сергій завжди слухає Митька, робить те, що той придумає. Після перебування в таборі хлопці змінилися. Вони навчилися дружити, вболівати один за одного. Але найбільше змінився Славко. Він став справжнім героєм зміни.
Пояснення:
До дівчат ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀