ответ:Сюжет “Федько-халамидник” Федько був особливим хлопцем. Він постійно робив шкоду. Федько міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися с однолітками,тощо. “Спокій був його ворогом”. Через це він мав репутацію розбишаки і халамидника. Незважаючи на це Федько був натурою щирою, чесною, благородною. “Федько брехати не любить… й товаришів видавати.”- за це його поважали однолітки і дорослі. Щовечора Федькові батько давав прочуханки за бешкет, але за те, що той чесно зізнавався у скоєному дарував копійку. Толя (син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька) тендітний і слабкодухий хлопчик, хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько. Батьки Федька забороняли йому товаришувати з “благородним” Толею, бо він “не рівня”, “не кумпанія” мужиченяті. Але Федько щоразу “спокушав” Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Толик спровокував Федька перейти по крижинах з одного берега на інший. Федько побився об заклад з Толіком на ножик з костяною ручкою, а сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі чижика. Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому елементарним, іграшковим, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Крига щомиті могла знищити Толю. Він злякався, розплакався, почав благати до На до йому прийшов Федько. Він ледь не загинув у крижаній воді рятуючи Толю. Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько вши Толика, бере всю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. За три дні Федько помирає. На похорон Федька прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна – йому було цікаво, як ховатимуть халамидника – і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.
Объяснение:
Відповідь:
Може ще не пізно і хоч щось Вам пригодиться:
Доброго дня , Павлушо!
Звертаюся до тебе, щоб зізнатися- ти справжній друг. Саме такого вірного і надійного друга я б хотіла мати. Або й сама стати для когось таким другом як ти. Мене вразила твоя вірність, надійність. Навіть уявити важко як рвалося на дрібні клапті твоє серце, коли батько на такі ж дрібнеькі клаптики рвав путівку у табір на морі. Але ти не міг вчинити інакше. Ти ж не міг зрадити друга і залишити його одного готуватися до перекзаменовки. Ти так вболівав за друга, допомагав йому, навіть разом з Явою на екзамен пішов. Ти завжди, не задумуючись, підтримував свого друзяку Яву у всіх його "штуках-викаблуках". Ява пропонува, ти підтримував, разом виконували, разом святкували, разом і прочуханки діставали. І майже ніколи ти не скаржився і не валив всю провину на Яву. Гарний ти друг. Тож бажаю тобі завжди залишатися таким же вірним, надійним, добрим, щиросердним. А ще бажаю, щоб збулася твоя найзаповітніша мрія і ти став льотчиком.
Думаючи про тебе, я розумію, що саме таким має бути справжній друг. І щоб у кожного був саме такий товариш, про якого можна сказати - Людина з великої літери.
Бувай здоровий !
Пояснення:
Объяснение:
Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя), перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм ровесникам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.