Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
У поезії змальовано поетичний образ матері — берегині роду, символ чистоти, щирості, любові.
Окрім того, автор порушує тему прощання з батьківською хатою, з дитинством.
Цей момент переживає кожен, і він завжди тривожний і болісний. Упродовж усьогожиття терпкий щем серця буде нагадуванням про рідну домівку, батьків:
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І,звичайно, усе життя супроводжують нас материнські очі, сповнені любові, турботи, ніжності:
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
ОНО?
Відповідь:
Зовнішність: . «Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки».
Виховання: «Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере».
Відношення до життя, до роботи: «…він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвіринок, знов рот роззявлює..», «Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…», «Зроду не то щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату», «Спав, спав, аж поки навіки не заснув».
Пояснення: