Объяснение:Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи. З погляду головної проблеми філософії Сковороди, якою є проблема людського щастя, це вчення конкретизує розуміння шляху до досягнення цієї мети. Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур
У творі «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою» автор показує, як завдяки багатій дитячій уяві Ганнусі з’являється на світ Хлопчик-фігурка. Звичайний трамвайний малюнок на склі, намальований схематично, просто так, заради забавки, оживає. Більше того, ця фігурка починає самостійно діяти, втручатися в життя своєї власниці, що вдихнула в нього життя. Цей хлопчик цілком задоволений собою, він хоче довести свою значущість, важливість і необхідність. Ганнуся забирає його з собою додому в портфелі, і він оселяється в її альбомі для малювання. Хлопчик уміє розмовляти, він досить освічений, бо вміє читати й писати, знає історію. Понад усе він хоче бути задоволеним собою, бо він-таки існує насправді! І його витівки доводять це дивне казкове існування.Хлопчика спочатку помічає в альбомі вчитель малювання і ставить великий знак питання. Звичайно, герою хотілося би, щоб це була або гарна оцінка, або знак оклику, але він і так задоволений, оскільки його помітили, і не хто-небудь, а вчитель, який закінчив академію мистецтв, однак нічого про Хлопчика-фігурку не знає. Героя надзвичайно тішить, що вчитель не може (хоч і має таку освіту), пояснити, що це за Хлопчик. ,Ганнуся хоче більше дізнатися про дивовижного гостя, і він із радістю погоджується посвятити її в таємницю своєї біографії, тобто життєпису. Для цього він просить дозволу скористатися її зошитом, ручкою та почерком. Та дівчинка ставиться до цього досить легковажно, помилково вважаючи, що Хлопчик, який відліпився від скла у трамваї, не вміє Писати. Але дарма! Наступного дня в класі під час уроку української мови Ганнуся виявляє в себе в зошиті життєпис «Хлопчика-хвігурки», написаний її почерком. Учителька й усі діти в захваті від дивовижного фантастичного оповідання, а дівчинка збентежена, адже вона не є автором, а правду сказати вона не може, бо хто ж повірить, що звичайний малюнок може розмовляти, та й ще й писати власний життєпис.Це оповідання настільки сподобалося всім, що вчителька задає домашнє завдання — написати твір.Ганнуся віддає альбом із Хлопчиком своїй подрузі Соломіиці, аби вона дивилася на малюнок і фантазувала. Звичайно ж, маленький герой не мовчить і в гостях у Соломійки. Так само пропонує він написати життєпис, і дівчинка погоджується. Так дивовижну таємницю дізнається краща подруга Ганнусі. Дівчат вважають гарними письменницями, але їх мучить сумління, бо вони не доклали жодних зусиль для написання захоплюючих оповідань. Розмірковуючи, що ж робити, як сказати правду, подруги вирішують підкласти аркуш із намальованим Хлопчиком до портфеля Богданка.Учителька ніколи не повірить, що він може сам написати гарний твір, тож буде нагода зізнатися. Із Богданком трапляється та сама історія, і він разом із Ганнусею й Соломійкою розповідають учительці й класу про дивовижного Хлопчика-фігурку, що допомагає їм писати твори. До того ж сам розумник подає голос, запевняючи, що він зможе написати кожному учневі свій життєпис, бо «тільки істота, що задоволена собою, може це зробити».
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Объяснение:Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи. З погляду головної проблеми філософії Сковороди, якою є проблема людського щастя, це вчення конкретизує розуміння шляху до досягнення цієї мети. Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур