сіроманець - вовк-хижак, що жив поряд із селищем маленького хлопця сашка. герой сіроманець дуже мені подобається. цей вовк має почуття, одного разу він навіть плаче: "великі срібні сльози котилися по його морді". сіроманець вражає мене своєю залізною волею, відданістю, силою та щирістю. у творі м. вінграновського він має найкращі позитивні риси. через свої невдачі він навіть викликав у мене почуття жалю. читаючи твір, я щиро співчував сіроманцю, жалів його та бажав йому щастя. я радий, що він зустрів такого гарного друга, як сашко, який підтримував його у скрутні часи. я щиро вірю, що у сіроманця все закінчилося добре.
максим:
- визнання рівності між людьми;
— найвищий ідеал
— влада громади;
— любов до рідної землі;
— вірність давнім звичаям;
— чесність і відвертість;
— справедливість.
тугар вовк:
— почуття своєї вищості, зарозумілість;
— найвищий ідеал влада власника;
— відсутність почуття патріотизму;
— зневага до народних звичаїв, віри;
-підступність і хитрість;
-жорстокість.
Объяснение:
Роздуми Шевченка про власну долю та долю України
в поезії "Мені однаково, чи буду..."
Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій — не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".
У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.