1) «раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.) 2) «тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину! » (молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.) 3) «не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета! » (захар на громадському віче.) 4) «силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (мирослава захарові про поневолення сина.) 5) «він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (мирослава про пораду максима тухольцям.) 6) «подвійний зраднику,— се твоя вина! ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо! » (бурунда-бегадир до тугара вовка, руського боярина.) 7) «дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (тугар вовк максимові, умовляючи того зрадити свій народ.) 8) «ну, то богу дякувати! надіюсь, що й не вийдете вже. тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (максим тугару вовкові.) 9) «— не хвали… дня перед вечором! нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас? » (максим тугару вовкові.) 10) «не трать надії. я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії! » (мирослава максимові у шатрі батька в монгольському таборі.) 11) «що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (мирослава максимові.) 12) «а то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! ні, сього не буде! я йду сам і без його слова». (тугар вовк мирославі.)
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.
Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.
Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.
Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.
