Йшли ми якось із дідом полем додому. А навкруги така тиша благословенна,
що чутно шелест кожного колоска. І тоді дідусь пошепки,
щоб не поторбувати цю ідилію питає в мене
-Чи знаєш ти, онуко, про що колосся в полі шелестить?
-Діду, та хіба ж воно не від вітру шелестить?
-ні, це колоски розмовляють між собою. І лиш тільки уважна, терпляча людина може
почути ту розмову. Розповідають вони один одному легенди про кохання, людську працю,
великі битви.
-Дідусю, а ти чув їх розмови?
-чув. одну чи дві.
-розкажи, будь ласка.
-ну, добре. Було це дуже давно. Жили по-сусідству маленькі дівчинка та хлопчик.
Звали їх Марічка та Іванко. З дитинства вони дружили, гралися один із одним.
І обидва вони сильно любили працювати на землі та піклуватись про різні рослини.
Батьки підтримували дітей та усіляко допомагали їм. Та одного дня батьки розповіли
їм сумну новину: гілочки маленької вишеньки, яку діти посадили лише рік тому,
поламав вітер і, наврядчи, радуватиме вона їх своїми плодами. Діти засмутились,
але не здалися вони стали ще більше піклуватись про вишеньку. Кожного дня навідувались до неї,
поливали її, лікували і просто розмовляли із бідним деревцем. І через деякий час
стала вишенька одужувати, потроху розправляти свої змучені віти. А діти не переставали
навідуватись до неї, продовжували розповідати їй власні казки та оповіді. І отак
завдяки їх піклуванню та любові до маленького дерева, через рік раділи діти
із батьками першій вишенці, а згодом і другій... А Марічка з Іванком продовжували
навідуватись до своєї вишні. Так і виросли разом маленькі вишенька, Марічка та Івнко.
А із маленької любові до дерева виросло велике кохання Марічки до Іванка. І досі
їх діти грають під тією вишнею, а Марія з Іваном відпочивають у її затінку
та згадують своє дитинство.
-Гарна історія, розкажи ще.
-Е ні. Наступну казку розкажи ти мені.
-Яку?
-А ти послухай про що тобі колосся розкаже...
...Я вже виросла, проте досі, коли йду поряд із полем, згадую ті казки з дитинства та прислухаюсь, може почую ще якусь легенду чи казку...
P.S. на счет грамматики не уверена, лучше проверьте
Маленький принц» Екзюпері – це незвичайна казка, яка підходить для прочитання людьми різного віку. Твір причаровує своїм фантастичним сюжетом, щи та добротою. Головною ідеєю казки є утвердження людських цінностей.
Твір розповідає про хлопчика, який пішов із дому через нещасне кохання. Він прийшов на Землю з чистою душею і відкритим серцем, готовий до справжньої дружби. Мене дуже вразили стосунки Принца та Квітки, які показують нам, що кохання може бути різним, як і по-різному можуть його сприймати окремі люди. Квітка ця незвичайна: «А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок». Але Принц розчарувався, коли усвідомив, що на Землі таких троянд тисячі. І тільки Лис допоміг усвідомити істину хлопцеві: «Ми відповідальні за тих, кого приручили».
Мені дуже сподобалось зображення дружби у цьому творі. Лис – гарний друг, який наповнює життя свого товариша новим сенсом, має потребу бути кому-небудь необхідним. Тому, коли Принц відчував неминучість смерті, він думав не про те, що буде далі, а про свого друга.
«Маленький принц» - щемлива та душевна історія, спроможна вразити своєю чуттєвістю та добротою. Не зважаючи на фінал, твір насичений сонячним світлом та утверджує думку про те, що душа є вічна: «I якщо до вас підійде золоточубий малий хлопчик, який сміється і не відповідає на ваші питання, ви одразу здогадаєтесь, хто це такий. Тоді - будь ласка - розвійте мою журу, мерщій напишіть мені, що він вернувся».