Головний герой повісті – підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у сел івка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося.
Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її,, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він – гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України.
Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!
Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності,допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-гірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари.
Думаю, що в майбутньому з Павлуся дійсно вийшов гарний козацький кошовий.
“Я поклав собі за ціль мого життя, – переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався”, – писав А. Чайковський про свою спадщину. Вважаю, це вдалося письменникові в повній мірі, оскільки повість “За сестрою” – чудовий твір!
Окрім того, що дуже цікавий, він містить у собі важливу думку – необхідно бути мужнім, чесним, добрим і любити свою родину й рідний край.
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Урок № 7 Українські народні думи. «Маруся Богуславка» Мета: ознайомити учнів із жанром народного героїчного епосу — думою, її різновидами, давніми й сучасними виконавцями, змістом думи «Маруся Богуславка»; розвивати зв’язне усне та писемне мовлення, уміння аналізувати художній текст, розкривати власне розуміння образу героїні Очікувані результати: учні знають визначення думи, називають її різновиди та характерні риси, зрозуміли зміст думи «Маруся Богуславка», уміють коментувати текст твору та характеризувати героїв. Теорія літератури: думи. Обладнання: портрет Остапа Вересая О. Олійника, картина І. Їжакевича «Перебендя», текст твору Тип уроку: комбінований. § І. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку Вступне слово вчителя. Ми, українці, можемо пишатися тим, що наші предки створили унікальний фольклорний жанр — думи. Він існує лише в українській усній народній творчості, тому відображає й національний характер, і риси ментальності, має особливу тематику та художню специфіку. Знайомству з думами взагалі й твором «Маруся Богуславка» зокрема присвячений наш урок. § ІІ. Актуалізація опорних знань учнів 1. Перевірка домашнього завдання. 2. Бесіда. — Які жанри народного епосу вам уже відомі? — Наведіть приклади жанрів героїчного епосу. — Дайте характеристику історичної пісні. § ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу 1. Розповідь учителя. План розповіді вчителя 1) Дума, різновиди думи, речитатив. Думи — народні ліро-епічні пісні переважно героїчного характеру про важливі події історії України (починаючи з XV ст.), виконувані народними співцями речитативом (співом-декламацією) під акомпанемент кобзи чи ліри. Думи поділяються на дві основні групи: історичні й побутові. Історичні думи відтворюють зміст героїчної боротьби українського народу проти поневолювачів (турків, татар). До них належать такі, як «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Невільницький плач». У побутових думах знайшли відображення питання моралі, родинних стосунків, соціальної несправедливості («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат» та ін.). 2) Тематика українських народних дум. Тематика дум пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. Отже, українські народні думи відтворювали: — страждання ув’язнених у турецькій неволі («Невільницький плач», «Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі»); — оспівування боротьби українського народу за визволення з-під гніту експлуататорів у XVII ст. («Іван Богун» та ін.); — відображення класових суперечностей між козацькою старшиною та простим рядовим козацтвом, виступи проти «своїх» панів («Дума про козака Ганжу Андибера»); — розповідь про діяльність історичних героїв, що стали на чолі визвольної боротьби — Богдана Хмельницького і його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Івана Нечая, Станіслава Морозенка; — показ проблем моралі, людських взаємин («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат» тощо). 3) Народна дума та історична пісня. Ці два жанри усної народної творчості дуже близькі. У них подібна тематика, пов’язана з героїчною боротьбою народу проти поневолювачів, але якщо пісня співається, то дума виконується речитативом, тобто повільним проказуванням, наближеним до співу. Дума (на відміну від пісні) має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування. Виконують думу в супроводі народного інструмента — кобзи, бандури чи ліри. Тому виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками. 4) Видатні виконавці дум — кобзарі та сучасні співці. (Учитель демонструє портрет Остапа Вересая О. Олійника, картину
Головний герой повісті – підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у сел івка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося.
Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її,, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він – гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України.
Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!
Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності,допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-гірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари.
Думаю, що в майбутньому з Павлуся дійсно вийшов гарний козацький кошовий.
“Я поклав собі за ціль мого життя, – переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався”, – писав А. Чайковський про свою спадщину. Вважаю, це вдалося письменникові в повній мірі, оскільки повість “За сестрою” – чудовий твір!
Окрім того, що дуже цікавий, він містить у собі важливу думку – необхідно бути мужнім, чесним, добрим і любити свою родину й рідний край.