Енеїда" І. П. Котляревського з'явилася в той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем'я без своєї мови й традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні.
Саме І. П. Котляревський в 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини "Енеїди", засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності.
Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор увів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу. Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на розповіді про подорож Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось уже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя й національного характеру:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх із добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. В образах троянців автор розкриває духовну велич народу, його моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.
1. "синіє щастя у душі моїй" – метафора, сині васильки автор порівнює з кольором очей коханої. Цю барву художники-живописці вважають холодною. А під пером поета вона наповнюється теплом: «І синіє щастя у душі моїй».
2. Природа у вірші одухотворена, вона радіє і сумує разом з ліричним героєм, у душі якого панує оптимістичний настрій навіть тоді, коли він усвідомлює конечність людського життя. На зміну одному поколінню приходить інше, а вічними й нетлінними зостаються краса кохання, теплота людських сердець, єднання людини з природою:
Так же буде поле, як тепер, синіти і хмарки летіти в невідомий час, і другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас.
У вірші немає суму, що таке недовговічне людське буття. Оптимістична і філософська в своїй основі поезія вічно молодого співця допомагає людям жити й любити.
3. І якщо у вірші «Васильки» домінує синій колір,
то в поезії «Осінь» ця барва гармонійно поєднуєть-
ся з жовтим і золотим...
4. «Осінь» Особливе враження справляє яскравий зоровий образ: жовтокоса й синьоока вершниця на чорному коні, під золотими копитами якого, немов у казці, змінюється все довкола. Краєвид нагадує пустку, навкруги панує тиша — усе скорилося силі цієї казкової вершниці.
«Васильки» Сині васильки автор порівнює з кольором очей коханої. Цю барву художники-живописці вважають холодною. Природа у вірші одухотворена, вона радіє і сумує разом з ліричним героєм, у душі якого панує оптимістичний настрій навіть тоді, коли він усвідомлює конечність людського життя.
5. Епітети: «синя тишина», «пелюстки печальні», «осінь жовтокоса», «синьоока осінь», «баский кінь», «сади пустинні», «далечінь холодна», «берізка гола», «золоті копита чорного коня»
6. Метафора: «покора розлита», «В’яне все навколо, де пройдуть копита».
Объяснение:
Відповідь:
Дуже часто ми чуємо такий вислів як “Добре там, де нас нема”. І все ж таки, на сьогоднішній день бажаючих перевірити, чи так є насправді дуже багато. Чому люди тікають з власної країни?
Кожна людина прагне адекватних умов життя, щоб повноцінно працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей. Ці важливі рішення в житті людини потребують почуття безпеки та захисту з боку країни. Людина хоче мати певні гарантії, що частину піклування про неї візьме на себе держава, куди людина справно сплачує податки.
На жаль, так склалося, що наша країнапереживає не найкращі часи. Наша влада не намагається навіть зробити вигляд, що їй не байдуже до своїх громадян. Більшість українців буквально балансують на грані виживання.
Маленькі заробітні плати при великих вимогах, відсутність соціальних гарантій при повному свавіллі роботодавців, непомірні ціни на продукти та інші речі просто примушують людину дивитись в сторону інших країн, де все здається кращим. Але це не так.
По-перше, людина, яка емігрує в іншу країну, не має там прав громадянина. Це також означає, що емігрант не може розраховувати на повноцінну реалізацію своїх прав та соціальний захист, аджевін чужинець. По-друге, для емігрантів за кордоном передбачена здебільшого, некваліфікована праця, а здобути освіту заново в іншій країні, іноді буває дуже складно і дорого.
За даними статистки, на останній рік з нашої країни емігрувало майже 6 мільйонів українців. Більша частина з них: молоді люди віком до тридцяти п’яти років. Їх не лякають проблеми з громадянством за кордоном, вони не мають ілюзій до життя там, але насправді страшним є той факт, що люди з вищою освітою втікають до країн, щоб працювати ким завгодно, хоч прибиральником, бо навіть прибиральник за кордоном має більш достойне життя, ніж доктор наук на Батьківщині.
Пояснення:
Якшо хочеш випиши тільки те що потрібно