Цвірінькнути
Хто з нас у дитинстві не уявляв собі відьом, чаклунів, домових? Хто не мріяв уночі сходити до цвинтаря, щоб перемогти в собі страх?
У світ таких казкових істот потрапляємо ми, коли відкриваємо твір М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". У цьому творі, як у "Лісовій пісні" Лесі Українки, вражають описи природи, народні повір'я, дійсність переплітається з міфами. Іноді читаєш і не розумієш, в якому світі ти перебуваєш: в реальному чи казковому.
У центрі твору — образ Івана. Стрункий і міцний, як смерічка, леґінь, поетична натура. З дитячих років Іван жив серед природи, виховувався на гуцульських повір'ях, легендах, казках. Захоплюючись грою на сопілці, він намагається вловити, як і Лукаш, мелодії, що звучать у природі. Його кохана Марічка змальована в ореолі музики і пісень. Дружба Івана з Марічкою повна краси й чистоти. Але чомусь у житті ніколи не буває так, щоб чистоту людських почуттів не чіпали брудні руки, не заважали жити. Сюжет цього твору перегукується з трагедією Шекспіра: Марічка та Іван карпатські Ромео і Джульєтта. В обох творах у ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, але давня ворожнеча стає їм на перешкоді. Як і в трагедії Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть, але кохання перемагає все.
М. Коцюбинський в сюжетну лінію вплітає таємничий казковий світ, тому кохання видається героям дивною загадкою, що має велику силу над людьми.
Читача зачаровує дружба Івана з Марічкою, такою ж ніжною й поетичною, як і він. В їхніх стосунках "все було так просто, природньо, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їм серця".
Відповідь: Мокій:
«юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима.»,
«він кругом український»,
«він у дядька Тараса вдався».
Мина:
«Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!»
Дядько Тарас:
«Там такий, що в нього кури по-українському говорять» .
Тьотя Мотя:
вважає себе «руською», а українську мову «австріяцькою вигадкою».
«Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной».
Лина Мазайло:
«Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова».
Уля: «У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.»
Цитати до образу Мини Мазайла, які характеризують його поведінку, риси характеру.
-(образа за своє прізвище)
Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: «Вам чого? — питаю».
-(про Мокія: зневага до всього українського сильніша навіть за батьківські почуття) з радісним гнівом:
— Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..
(відсутність національної свідомості, невігластво в національних питаннях)
Тьотя — Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мазайло, випивши води: — Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
-(активне несприйняття українізації) — …Нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце….. І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це іб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
-(радість з приводу зміни прізвища) — Однині я — Мина Мазєнін. (Став перед люстром). Здрастуйте, Мазєнін, Мино Маркевичу! (Привітався на другий голос). А-а, добродій Мазєнін? Моє вам!.. (Ще привітався на третій голос). Товаришу Мазєнін! Здрастуйте!.. (Іще привітався). Здоров був, Мазєнін! Зайдімо?.. Гм. (Помріяв трошки). Ви не знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно — Мазєнін. (Уклонився). Будь ласка, ви часом не Мазєнін?! (Кивнув головою). Так, я Мазєнін!.. (Офіційним голосом). Ваше посвідчення, громадянинеї (Тоді немов подав комусь посвідчення). Будь ласка! Мазєнін! (Тоді з офіційного на м’якший).
Пояснення: