М. Хвильовий – неперевершений майстер української новели, який створив у вітчизняному письменстві власний художній стиль, що став своєрідним поєднанням ліричної, романтичної і імпресіоністської новели. В середині двадцятих років минулого століття письменник став визнаним лідером тогочасного літературного покоління і віддзеркаленням гострої полемічної критики про напрямки розвитку української культури пореволюційної епохи. Саме М. Хвильовий розпочав дискусію у літературних колах 1925-1928 років, яка з часом справила великий влив на подальшу творчість митця.Специфічне світобачення М. Хвильового знайшло ідеальне втілення в індивідуальному художньому стилі письменника, що став основою психологічного, політичного і суспільного світу автора, стилю, завдяки якому письменникові вдалося торкатися у своїх творах найважливіших проблем, стилю світовідчуття.Покладена на історичний контекст літературна самобутність М. Хвильового стала чутливим індикатором, який був одночасно налаштований на образне відтворення і особливе сприйняття подій своєї доби: «Коли ти революціонер, ти не раз розколеш своє «я». Коли ж ти є обивателем і служиш у державній установі, об’єктивно ти маєш право вважати себе царем природи, але суб’єктивно ти все одно залишаєшся звичайнісінькою людиною».Попри те, що тогочасні літературознавці найчастіше імпресіонізм протиставляли експресіонізму, відповідно, як мистецтво художнього відображення мистецтву художнього вираження, в українській художній літературі 20-х років минулого століття і, зокрема, в творчості М. Хвильового, обидва модерністські напрямки між собою тісно переплітаються. Причина цього, скоріш усього, полягає в прагненні письменника відобразити незвичайну рухливість і складність внутрішнього світу людини, що характерно для письменників-імпресіоністів, а також у прагненні усвідомити гротеск, розірваність, навіть деяку фантастичність тогочасної дійсності, в якій доводилося жити сучасникам М. Хвильового, дійсності, яка відбиває експресіоністське світосприйняття.У будь-якому випадку, обидва літературних напрями, як і кожен окремо, втілені в новелах М. Хвильового, в умовах пореволюційної радянської дійсності були відвертим викликом «просвітянському» комуністичному реалізму і властивим йому тяжінням до ілюстративності і нормативності.Основу новелістичної творчості М. Хвильового становить усвідомлення автором ворожості, бездушності і байдужості до людини та оточуючого світу. Тому світ, у якому живуть герої письменника, зрушений соціальними катаклізмами зі звичних підвалин, хаотичний і калейдоскопічний. Він у М. Хвильового позбавлений внутрішньої логіки і стабільності, жорстокий і абсурдний. Герої письменника такий світ сприймають часом з фатальною покорою, часом зі страхом, часом з ненавистю, але завжди з великим душевним болем.
ого навчає нас Біблія?Згідно з розповіддю Старого Заповіту після виходу з Єгипту ізраїльтяни під проводом Мойсея дісталися до Сінайської пустелі. Бог, зустрівшись із Мойсеєм на горі Сінай, дав йому низку настанов, серед яких були й десять знаменитих заповідей, що стали не тільки основою іудейської і християнської релігій, а й назавжди визначили вселюдські норми поведінки. Провідним мотивом перших чотирьох заповідей може вважатися наказ "Не сотвори собі кумира", який означав вимогу єдиної віри. Оскільки біблійські положення багатозначні, то вимога не створювати кумира може сприйматися як застереження від бездумного поклоніння скороминущим цінностям і ідеалам.Заповідь "Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно!" може сприйматися як вимога етична — не спекулювати шанованими поняттями без потреби.Наступна заповідь "Шануй свого батька та матір свою, щоб довго були твої дні на землі!.." навчає шанувати батьків не тільки заради продовження тривалості власного життя, а й для того, щоб бути позитивним прикладом для дітей: ти шануєш батьків гаючи це, твої діти будуть шанувати тебе в похилому віці.Наступна заповідь "Не вбивай!" Вона стосується всього живого — людей і тварин. Тварину не можна вбивати без потреби. Вбивство людини — це смертний гріх. Це ж стосується і самогубства — сам себе не вбивай, бо життя подароване людині Богом, і тільки він може його відібрати.Заповідь "Не чини перелюбу!" навчає чистоти й цнотливості у стосунках між чоловіком та жінкою.Тільки те, що створене твоєю власною працею, належить тобі, —
