Щастя для кожної людини відчувається й уявляється по-своєму. Для когось щастя – це багато-багато грошей, для когось щастя – це здоров'я близьких, для інших щастя – це просто жити і насолоджуватися життям. Чи на землі знайдеться два однакових людини, які зможуть однаково описати своє «щастя».
На мій погляд, будь-яка людина може бути щасливою. Тільки не всі знають, що ж таке щастя. Тому люди намагаються привнести в своє життя, то що, на їх думку, зробить їх щасливими. Працюють на нелюбимих роботах, але при цьому намагаються заробити багато грошей, на які потім зможуть придбати речі, які, в принципі, їм не особливо й потрібні. І ось отримавши якісь матеріальні блага, задається людина питанням: «А це і є щастя?»
Мені здається, що не матеріальні речі роблять людину по-справжньому щасливою. Будь-яка річ – це всього лише річ. Вона не зможе подарувати якусь душевну теплоту, усвідомлення того, що тебе люблять і ти любиш, що рідні та близькі люди поруч з тобою і їм нічого не загрожує.
Напевно, я можу сказати про себе, що я щаслива людина. У мене є улюблені батьки, які піклуються про мене. Я не відчуваю голоду, спраги та інших поневірянь. Якщо задуматися, то у багатьох моїх ровесників немає того, що є у мене. Наприклад, в Африці діти тільки із забезпечених сімей можуть дозволити собі ходити в школу, але 90% населення знаходиться за межею бідності та ледь зводять кінці з кінцями. Просто треба цінувати те що ти маєш і тоді зможеш відчути в повній мірі своє щастя. Щасливий не той, кому потрібно, а навпаки, той, кому потрібно мало для щастя. Але ніщо не зробить тебе більш щасливим, ніж усвідомлення того, що ти в цьому світі комусь потрібен і ти займаєшся тим, що приносить тобі радість і позитивний настрій і робить трохи щасливішими.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».