чорна рада» п. куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. в основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. тому роман п. куліша «чорна рада» ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів. історичною основою роману є події, що відбувалися в україні в роки руїни, коли після б.хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. на правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик павло тетеря. а на лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником якимом сомком, що був обраний на старшинській раді в козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом запорізької січі іваном брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в ніжині відбулася «чорна рада», в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. гетьманом було обрано брюховецького, а сомка покарано. який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? чи справді він відстоював інтереси народних мас? автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. іван брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. і портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки так наче собі чоловічок простенький, тихенький». брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у їхніх «шановних головах увесь розум сидить». пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». ось справжня сутність брюховецького. отже, народ помилився в своєму виборі. зовсім іншими фарбами змальований сомко. автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. сомко виступає як мудрий державний діяч. його ідеал — соборна україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості москві. «дай щоб обидва береги дніпровії приклонилися під одну виженем недоляшка з україни, одтиснем ляхів до самої случ і, та, держачись за руку з москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю! » сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». герой виступає втіленням моральних чеснот. як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя кирила тура. прийшовши до влади, іван брюховецький жорстоко розправляється з політичними . у літописі самовидця повідомляється про цей факт: «вступаючи в осінь, о святому симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман брюховецький постинати гетьмана сомка і васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на москву, котрих на сибір заслано, немало старшини козацької». отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели україну на новий щабель розвитку.
ответ:
твір на тему "богатир карпат іван сила" пропоную скласти так:
нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з твором олександра гавроша під назвою "неймовірні пригоди івана сили". головне завдання автора у цьому творі - розповіти про відомих українських героїв, побут людей, шлях до успіху. іван сила - це український борець та силач, справжнє ім' якого іван фріцак.
протягом прочитання цього твору, я щоразу дивувалась не лише фізичній силі героя, а й його духовній величі. горянин знав, що таке тяжка праця за копійки. проте завдяки своєму таланту та добрим людям іван досяг висот, навчився робити такі речі, які досі ніхто не може повторити. фріцак - людина чесна та благородна, справжній карпатський герой. він не раз потрапляв у нехороші ситуації, проте щоразу знаходив з них вихід завдяки своїм найкращим якостям.
подробнее - на -
объяснение:
етот план вам в
«Над Кодацьким порогом» план
1. Втеча Сулими з неволі.
2. Будівництво Кодацької фортеці.
3. Обіцянка Сулими зруйнувати Кодак.
4. Заклик до походу на Азов.
5. Проблеми під час походу і шляхи їх розв’язання.
6. Взяття Азова.
7. Підготовка до виступу проти Кодака.
8. Зруйнування Кодацької фортеці.
9. Зрада реєстрових козаків.
10. Смерть Сулими
Объяснение:
а ето переказ
Ще до Богдана Хмельницького, а саме 1635 року, був на Запорозькій Січі за кошового отамана Іван Сулима.
За молодих літ Сулима козакував, брав участь у походах гетьмана Сагайдачного. Ще тоді й прославився. Та підчас морського походу на Цареград потрапив у турецький полон.
Зрадівши, що захопили свого лютого ворога, турки віддали Сулиму на галери. Одного разу поблизу грецьких берегів він, залишившись без догляду, розбив свої кайдани, заколов сонного ключника, забрав ключі, відімкнув усіх невільників. Взявши у полон 300 турків, вони вирушили до італійських берегів.
Прибувши на італійські землі, Сулима подарував Папі Римському галеру з бранцями і цим прославив своє ім'я.
В той час в Україні йшла боротьба з турками. Гетьман Сагайдачний врятував оточене турками польське військо під Хотином. Але поляки, побоюючись сили козаків, стали після того «всякі утиски козакам чинити».
Вони збудували над Кодацьким порогом міцну фортецю, «щоб перешкоджати поневоленому українському людові тікати од панів на Січ, а запорожцям виходити з Січі на Україну та нагадувати нещасним про те, що на світі існує воля».
Залишилось або скоритись, або битися з поляками на смерть. Сулима, який вже став тоді на Січі кошовим, вибрав останнє.
Передусім він поїхав зі своїм побратимом Павлюком на власні очі подивитись, що робиться в Кодаку. Вони побачили гнітючу картину: кілька тисяч грабарів, зігнаних з України, під керівництвом французького інженера Боплана копали рови, будували стіни й башти, а навколо чатували кілька полків польського війська.
Сулима зрозумів, що військо тут не тільки для того, щоб охороняти грабарів, і обурився:
«Нехай вражі ляхи будують, поки їхня сила, а тільки не буду я козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будівлю!»
Кошовий отаман знав, що, зруйнувавши Кодак, доведеться воювати з Польщею, але для цього потрібне було добре озброєне військо. Щоб здобути на це гроші, він надумав «йти морем на пишний у ті часи турецький город Азов».
Скликав Сулима запорожців на раду:
«Підемо зі мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!»
За два тижні козаки збудували для походу півсотні козацьких човнів—чайок.
Перед походом Сулима зібрав дві тисячі козаків і оглянув усе військо. «Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям; довгі вуса й сивий оселедець скрашали обличчя ознаками досвіду й спокою, а срібна булава, що блищала у його дужій руці, нагадувала всім про велику владу запорозького кошового отамана».
Впевнившись, що все добре впорядковано Богу, Сулима дав наказ відпливати.
Через два тижні козаки прибули до Дону. Сам Сулима поїхав на власні очі обдивитися оборону Азова. Роздивившись та поміркувавши, він розділив своє військо на три частини. Перша, на чолі з Бурляєм, мусила потопити турецькі галери, третя, з Павлюком,— «невільників по льохах шукати та на світ Божий випускати». Асам отаман з другою групою взяв на себе напад на місто.
«Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у місті, а тут ще вибігли на них яничари з Азовського замку».
Сміливість та відвага козаків, які несподівано налетіли на турків, до їм перемогти.