Спершу слід зазначити, що таке балада? Балада— жанр ліро-епічної поезії фантастичного, соціально-побутового характеру з своїм драматичним сюжетом, де розкривається характер головного героя. Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших видів усної народної творчості. Основою тематики українських народних балад часто є фантастичні, незвичайні події. На відміну від родинно-побутових чи суспільно побутових пісень, де події обмежуються лише повсякденним життям, балади зображують дещо неординарні події. Сильного психологічного ефекту в українських народних баладах досягають за до зображення драматизму подій, душевних та емоційних переживань. Таким чином можна стверджувати, що "Тополя" видатного Кобзаря, це балада, адже Шевченко створив її на основі народної пісні балади "Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси". " Тополя"- одна з ранніх балад Т. Шевченка. Де автор відображає глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. Змальовуючи в баладі перетворення дівчини на тополю, Шевченко підкреслює нерозривний зв'язок людини з природою, використовує народну символіку ( Лебедонька, треті півні, місяць, калина, соловейко, рушники).
Худ. засоби
Епітети: «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», «ревний біль», «ревний жаль».
Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».
Метафора : «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»
Повтори : «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт», «Дощами …», «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».
Образи-символи: серце (джерело почуттів), стежка (любов до рідного краю), край (батьківщина), ворота (життєвий вибір), вечір (плин часу), цвіт (надія, оптимізм), дощі (сльози жалю), соняхи (дитинство, батьківське благословення).
І. Франко – автор багатьох чудових, оригінальних поем – передусім глибокого філософського спрямування, але поемою всіх поем є його всесвітньо відомий “Мойсей”.
Образ пророка проходить майже наскрізно через усю Франкову творчість. Поема “Мойсей” у певному розумінні – його лебедина пісня. Ось наскільки цей твір був дорогий йому: “Все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю”, – писав він.
Фабула поеми – це сорокарічний тернистий шлях ізраїльтян з єгипетської неволі для обітованої землі. Пророк не довів свій народ до мети як через підбурювання народу ватажками Датаном та Авіроном, так і через власний сумнів у здійсненні свого задуму та волі Божої. Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. З цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за Мойсеєм і Аароном, а друга – за Датаном і Авіроном) гине в “громадянській війні”, тому що тривалою неволею витравлено в цих людях “святий вогонь волелюбності”. Їсти, спати, одружуватися, народжувати – ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. Звісно, такий народ – не народ, а темна маса, якій голос Божого веління не потрібен.
Як бачимо, поема “Мойсей” актуальна і сьогодні. А наступні покоління напевно черпатимуть з цього твору розв’язання багатьох проблем людини: її взаємин з оточенням, із Богом, та й із самим собою