У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присохлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим і козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.
Епітети:
Весняних вод, весняна вода, присохлу трачу, овечим і козячим духом, ситіші місця, перецвілими будяками, тихо пливло, павутиння, тоненька хмарина, капустяний листок.
Порівняння:
Весняна вода могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів; тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.
Персоніфікація:
Усе боялося весняних вод, летіла весняна вода, яр порожнів, пахло овечим і козячим духом, яр дихав будяками, пливло павутиння, хмарина лежала.)
Объяснение:
поставь мой ответ как лучший мне чень надо.
Тарас Шевченко зобразив у своїй поемі живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Шевченко показує, що само існування царського самодержавства є комедією, і воно існує лише завдяки пасивності та "сну" народу. У пролозі Шевченко змальовує загальні принципи існування російського самодержавства. Він саркастично показує найголовніші вади кріпосницького ладу: лицемірство, жорстокість, ненаситність. Отже, змальовуючи образи кріпаків: каліки, вдови, сина-рекрута, опухлої дитини і її матері-кріпачки, покритки, пана-розпусника, поет доводить, що під гнітом царя і поміщиків життя для кріпаків не рай, а справжнє пекло. Отже, автор дає нам зрозуміти, що без жандармів, чиновників, війська, каторги самодержець безсилий і викликає лише сміх, а не страх. Народові немає чого боятися царизму, його треба знищити — до такого висновку вів Шевченко своїх сучасників. Тарас Григорович Шевченко підкреслив, що самодержавний устрій уже давно пережив себе і страшною руїною тримається лише на солдатських багнетах, придушуючи все живе й прогресивне. Вона викривала і засуджувала мораль паразитизму, пробуджувала національну самосвідомість і почуття людської гідності українського народу.