М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Буктрейлер до поеми "Давня Казка"

👇
Открыть все ответы
Ответ:
milanagorbovsk
milanagorbovsk
24.11.2022
Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: 
    — А листа від дядька Михайла нема? 
    — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. 
    Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: 
    — Що там у білому світі робиться? 
    Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. 
    Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" 
    — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. 
    — Не знаю, — відповів я і озирнувся. 
    Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. 
    Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. 
    — Глянь-но, — показала вона на дріт.
А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. 
    Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. 
    Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: 
    — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? 
    І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. 
    Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. 
    — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш. 
4,5(70 оценок)
Ответ:
Стиль повісті Осипа Туринського «Поза
межами болю» належить до напрямку
класичного експресіонізму в розвитку
української літератури початку XX ст., у
якому мистецтво тісно пов'язане з
реальністю, проте вираження знаходить
через дослідження глибинних психологічних
і душевних процесів, що відбуваються в
людині. У творі Туринського зображено
загострене суб'єктивне світобачення через
призму переживань та емоцій автора в
екстремальній ситуації. Письменник
засуджує потворні явища життя, жорстокість
війн і кровопролить. Безумовно, світ
далекий від досконалості, де «слабший
мусить померти, аби сильніший вижив».
Письменник воював від час першої світової
війни, зазнав жахів полону, тому його твір,
пропущений крізь власне серце, набуває
великої значущості в скарбниці української
прози.
За визначенням 0. Туринського, «Поза
межами болю» — повість- поема. У центрі
сюжету — поневіряння військовополонених,
колишніх солдатів австрійської армії, сімох
друзів у нещасті: Штранцінгера,
Добровського, Ніколича, Саба, Бонні,
Пшилуського та Оглядівського (саме від
особи останнього ведеться розповідь). У
передньому слові автор зазначає, що вони
стали жертвою злочину: «Це був злочин,
якого люди і природа допустилися на нас і
який і нас приневолив стати злочинцями
супроти духа людства». Утікши від
охоронців, чоловіки опиняються наодинці з
дикою природою, де лише сніг, холод, голод
і жодної живої душі. Найбільша небезпека
для втікачів — замерзнути в лютий зимовий
мороз. Письменник досить точно
використовує оксюморон, щоб передати
весь жах ситуації, в яку потрапили герої
твору: «Ідуть живі трупи по трупі природи».
Здається, що й природа відвертається від
нещасних людей: «Чорні хмари закрили
заздрісно сонце і блакить неба й повисли
над ними, як велетенські чорні крила
всесвітнього духа знищення». І далі ті ж
хмари — «як казочні упирі». Чи не вперше в
українській літературі письменник
використовує природу не як тло чи опис,
суголосний подіям, а як караючу ворожу
силу. Лише в передсмертному маренні
природа змінюється у свідомості людини:
«Синє небо любо й приязно сміється...»
4,4(20 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ