1. Василь–Костянтин Острозький. З його ініціативи було створено у 1576 р. (1578 р.) Острозьку академію. Викладалися в ній «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа.
2. Павло Чубинський. Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) Чубинського заарештовано і вислано з України.
3. Агатангел Кримський. Один із найвизначніших світових дослідників Сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року Агатангел Кримський працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.
4. Володимир Антонович. Представник руху «хлопоманів» (на сторінках журналу «Основа» (1861–1862 рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881 р.). Автор історичних праць. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера» (1892 р.).
Объяснение:
Такие героические персонажи, как - Захар Беркут, есть у любых народов, они являются живым воплощением победы ценностей духовных в человеке и являются примером, стимулирующим читателя делать хоть что-то подобное в жизни. Согласно повести, события стремительно разворачиваются в момент похода Батыя (13-й век) на Венгрию. Киев уже пал, впереди - Русь, называемая в те времена - Галицкой. Захару уже много лет, но как мог он, отдавший себя служению местной общине, быть в стороне и не сопротивляться? Такое мог сделать только человек, чей духовный мир развит и значим для него. Все осложняется тем, что сын Беркута пленен врагами. Франко описывает душевные терзания Захара, вся природа тягостно предчувствует приближающуюся трагедию. На предложение сделать обмен - сын за выход из долины, Захар ответил отказом и даже тогда, когда войско неприятеля было практически разбито, а жизнь сына повторно предлагалась лишь за право уйти оставшимся живыми. Тяжело отдать свою жизнь, предпочтя дух над телом, а вдвойне это сделать непросто, когда решаешь за своего собственного же сына... Но, такие люди, как старый Беркут, сплачивают общину, дают пример и вдохновляют, не дают проявиться малодушию
Объяснение: