Объяснение:Володимир Підпалий — маловідоме ім’я в культурі нашого народу. Про нього не пишуть навіть в «Історії української літератури», проте його заслужено можна вважати талановитим майстром поетичного слова. Палітра творчого доробку майстра досить багата. У своїх творах поет порушує такі важливі питання, як роль в житті людини малої Батьківщини, протистояння добра і зла, любові й ненависті, драматична суперечність життя тощо.
У літературних колах про В. Підпалого кажуть: поет негаласливий, камерний. Його вірші сповнені символічності, таємниць і лаконічності. В. Підпалий — по-справжньому інтелігентна людина ХХ століття, душа якої сповнена тугою за гармонією в цьому суперечливому світі. Людське життя поет розглядає як Всесвіт, в якому співіснують дух і душа. Особисто його чиста душа більше часу знаходилася на небі, ніж на землі. У цьому був сенс існування митця — він один з українських поетів доби шестидесятників. В цьому можна переконатися на прикладі вірша В. Підпалого «Запросини», який був написаний у 1967 році.
Через воду він проводить,
А сам з місця вік не сходить.
(Міст) * * *
По полю ходить, жне, косить,
Зерно молотить, хліба не просить.
(Комбайн)
* * *
Хоч не літак, а крилатий,
Без крил не може працювати.
(Вітряк) * * *
Знизу клин
Зверху млин.
Тече вода
А їй не біда.
(Парасолька)
* * *
І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
(Калина) * * *
Кавунчики дрібненькі,
Смугасті та кисленькі,
У колючки вбралися
І кущиком назвалися.
(Аґрус)
* * *
Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.
(Яблуко)
* * *
Торох, торох,
Розсипався горох.
Почало світати –
Нема що збирати.
(Зірки)
* * *
Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.
(Олівець) * * *
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.
(Електровоз)
* * *
Коли хочеш ти читати,
То повинен мене знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вчитаєш.
(Абетка) * * *
З небесної діжки
Крижані горішки
На землю упали,
Шкоди нам завдали.
(Град)
Ну как то так!!
Головним героєм поеми Івана Франка «Мойсей» автор зробив український народ, адже нічого в цьому світі не може зупинити його переможний рух, адже саме народ є творцем історії. За основу цього твору автор обрав відомий біблійний сюжет, але змінив його відповідно до свого задуму. В образі Мойсея поет намалював вождя, який присвячує своє життя боротьбі за майбутнє свого народу, любить свій народ і самовіддано служить людям.
Намагаючись схилити у свій бік народні маси і маючи за мету не великий ідеал, а особисту користь, Мойсею вести народ до високої мети перешкоджали Датан і Авірон. Цих ворогів головного героя поеми І. Франко зобразив «лихими демонами громади». Вони прагнули відвернути народ від обраного шляху, яким вів його Мойсей, тому й розвінчуються у творі. В образах Авірона і Датана автор викриває угодовців, реформістів, і зрадників революційного руху. І. Франко картає їхні демагогічні заяви, в дні народного бунту спрямовані на захист спокою як «найблаженнішого стану», викриваючи їхню сутність словами Мойсея.
Мойсей зображений поетом як відданий син свого народу, який бореться за його визволення і беззавітно любить своїх співвітчизників. І тільки на хвилину головний герой поеми схибив своїй вірі. Можливо, таким чином І. Франко прагнув показати, що справжній вождь не повинен мати жодних сумнівів у вірності і справедливості обраного ним і його народом шляху.
Трагедія Мойсея як пророка полягає у його конфлікті з народом. Його душу отруює сумнівами Азазель, демон зневіри. Доходить до того, що Мойсей навіть розпачливо скрикує: «Одурив нас Ієгова!». За таку свою зневіру Мойсей врешті-решт був покараний. Він бачить свою рідну землю, але так і не ступає на неї, бо помирає на порозі землі своїх предків.
Це жорстоке покарання для будь-якої людини. І. Франко впевнений, що вождь зобов’язаний вірити в силу свого народу, бути завжди з ним і залишатися цільною людиною. Відчай і роздуми, хитання і зневіра Мойсея все одно не можуть втримати ватажка осторонь від переможного руху народу, якого ніхто не в силах зупинити. Мойсей залишає табір, але його співвітчизники вже не можуть повернути назад. Вони обирають собі нового вождя і все-таки приходять на обіцяну пророком землю. Смерть вигнанця Мойсея у самоті спонукає його співвітчизників піднятися на новий похід на чолі з Єгошуа — «князем конюхів». Мойсей пішов, але народ продовжував свою боротьбу, адже щасливе майбутнє було не за горами.
Змінюється час, змінюються ватажки, але боротьба продовжується і її ніщо не зупинить. Саме цю філософську думку і розвиває у поемі про Мойсея, у поемі про народ її автор І. Франко.
Зворотній зв’язок