працьовитість: Опинившись в місті Іван влаштовується вантажником на вокзал. І саме тут він проявляє свою силу: «Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». Він – дужий від природи, має силу важко працювати та не стомлюватись.
Объяснение:
ощадливість: Познайомившись з Брякусом у місті та опинившись на шляху до слави, Іван не покинув роботи: «Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою». Тобто окрім вищезгаданих позитивних рис, важкоатлет є ще й працьовитою людиною. Доктор його всіляко розвивав. Одного разу Іван потрапив у таку ситуацію: подали обід і поклали велику купу різноманітних виделок та ложок. Вдома, звичайно, чоловік так не харчувався, й правил етикету не знав. Брякус дозволив йому їсти так, як зручно, проте Іван сказав, що навчиться.
Іван – чуйна людина, тому смерть дорогого тренера його вразила: «Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». Він дуже щирий, відкритий, співчутливий. Окрім цього, найдужчий чоловік планети є гарним товаришем та другом, готовим швидко прийти на до .
Серце Івана турбується не лише про себе, його вражають знущання з тварин, суспільна несправедливість та чимало інших важливих для людства проблем. Отже, Іван Сила у творі О. Гавроша наділений найкращими рисами, які він мав не лише від народження, а й розвивав у собі протягом усього життя.
Зовнішність Івана Сили: “Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. ”
Іван, котрий у селі звик до постійної роботи, найгірше переносив байдикування.
Івана у столиці вражало все, а найперше — рух. Усе тут кудись поспішало, бігло, летіло, метушилося. Зовсім не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичці й ігати, як повільно пливуть хмари.
Бідолашний хлопець ніколи не мав справи зі стількома ножами, виделками, ложками, тому аж спітнів, повторюючи уважно за господарем його рухи.
упертість “Та Іван був упертий від народження. А тому мучився, але їв, як і доктор. Брякусу це сподобалося.”
Віра в Бога: “Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже !»
Іван з легкістю виконував свої номери: «Залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, «Зуби мамонта», «Залізний ніс». Насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. Шокована публіка не шкодувала долонь.
Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.