Привіт Павлусе!
Я прочитав у творі як ти живеш.Це для мене якось дивно.Нас батьки виховують бути працьовитими,дружелюбними,допомагати іншим.А ти навіть лінувався ходити на прогулянку,так жити неможна.Не можна надіятись на що Бог тобі щось пошле при цьому цього не старатися та не добиватися цілі.Добре що тобі пощастило коли кинули у вікно дохлого хорта ,а він розсипався у дукати.Потрібно щось робити,а не ледарювати!Тобі пощастило в житі адже на все воля Божа.Якщо Бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув що таке лінуватися!Зміни своє життя в кращу сторону!
В українській літературі постать Івана Яковича Франка є однією з найпомітніших. Він — успішний письменник, поет, драматург, критик, громадський діяч. Але в особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Інтимні почуття поета сконцентровані у його ліричній збірці "Зів'яле листя".
Про свою збірку Іван Франко говорив, що це книжка "най-суб'єктивніших" віршів, але у і змалювання складних людських почуттів вони найбільш об'єктивні. Ліричний герой збірки "Зів'яле листя" — це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Часто у своїх віршах І. Франко показує неприховане страждання, якого може завдати кохана людина:
Я мов безумний лютував,
Мов п'яний у нетямі,
Хоч чув, що власне серце рвав
Злочинними руками.
Також поет зображує підступну долю, яка розлучає двох закоханих:
Неперехідним муром поміж нами
Та доля стала! Мов два судна, море
Розносить нас між двома берегами,
Моя ти ясна, непривітна зоре!
Кохання ліричного героя збірки "Зів'яле листя" хоча і є нерозділеним, фатальним, проте він виявляє душевне благородство у ставленні до тієї, яка так мучить його. Які б страждання не розривали серце закоханого, він не несе у своїй душі мстивих почуттів, а навпаки, всіляко підносить образ коханої у своїй уяві. Так, у вірші "Ой ти, дівчино з горіха зерня", де йдеться про нещасливе кохання, він у формі запитань з'ясовує, чому його не люблять: "...Чом твоє серденько — колюче терня?.. А твоє слово остре, як бритва?.. Що то запалює серце пожаром?.." Бачимо явний докір у цих питаннях, але відчуваємо ніжне ставлення автора до дівчини, і його лагідність ("серденько", "устонька"), захоплення її зовнішністю є підтвердження тому.
Будь-хто на місті героя відмовився б від такого кохання, загасив би жагучий біль у своєму серці. Але ні! Ліричний герой не відвертається від мук і страждань, бо, мабуть, відчуває, що вони роблять його довершеним духовно. Наприклад, у поезії "Чого являєшся мені у сні?" автор зізнається, що палко любить дівчину, але ця любов тісно пов'язана з муками:
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями.