2. а
остальних нету хутора Софії немає так як і марії
I. ЛЮДИНА ЯК МІРА УСІХ РЕЧЕЙ
• Багато є див на світі.
Та найдивніше – людина!
Софокл
• Тіло ж само по собі – це ні благо, ні зло.
Горацій
• Від зародка до новонародженого – такий шлях розвит-ку клітин; вони розмножуються, піддаються перетво-ренням, але все розпочинається... з історії одного коха-ння, історії складної, неподібної іншим...
Жан Ростан
• Мати носить дитину дев’ять місяців у своєму тілі, два роки на руках і усе життя у своєму серці.
Шарлотта Стетсон
• Навіть на малокровних і фізично не розвинених жінках вагітність відбивається благодійно, сприяючи нормаль-ному розвитку і загальному зміцненню організму.
К.К.Скробанський
• Моя дружина гарна, вагітність не псує її зовнішності, а надає їй довершеності – це життя б’є в ній ключем.
Лоранс Перну
• Людські можливості ніколи ще не були виміряні; не можемо ми судити про них із досвіду – адже випробу-вано ще так мало.
Торо
• Людина – найвищий продукт зеленої природи. Але для того, щоб насолоджуватись скарбами природи, людина повинна бути здоровою, сильною і розумною.
І.П.Павлов
• Короткого життя ми не отримуємо, а робимо його та-ким; не бідні ми життям, а користуємося ним марно-тратно. Життя довге, якщо ним розумно користуватись.
Сенека
• Тіло людини є така ж святиня, як і дух, з яким воно нероздільне... І тому я вважаю, що людина ніколи не має права нехтувати своїм здоров’ям.
Л.М.Толстой
• Прекрасне і красиве в людині немислиме без уявлення про гармонійний розвиток організму і здоров’я.
М.Г.Чернишевський
• Наші хвороби нам не шкодять, коли ми про них вже знаємо.
Г.К.Ліхтенберг
• Не одним хлібом живе людина…
Біблія
• У всякого своя доля і свій шлях широкий…
Т.Шевченко
• Хто бере – усе той тратить,
Хто дає – усе придбав.
Шота Руставелі
Весенняя погода обманчива: солнце уже ликующе сияет, готовясь вот-вот запылать в полную силу, а ветер еще пронзительно свеж. Ледяным наждаком он обжигает щеки, кисти рук, щиплет за пос, запускает невесомые ладошки под одежду. И все-таки весна грядет, и весь мир уже чувствует неминуемое ее приближение: звенят валдайскими колокольчиками трели жаворонков, а из земли пробиваются еще робкие, крошечные, редкие листочки клевера и полевой герани. Спешат жить и цвести, хотя и не пришло еще их время. Не угадаешь, что будет завтра: то ли потеплеет вдруг так, что поневоле захочется, скинув обувь, пробежаться по нагретому солнцем асфальту босиком, то ли завьюжит снова, заметет дорожки, на которых еще вчера отпечатались в сырой земле твои неспешные шаги. И все-таки, грядет весна.
1.)Б
2.)А
3.)?
4.)В
5.)?