Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко» Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.