Борис Олійник дуже любив свою матір і присвячував їй безліч прекрасних віршів. Для нього матір була найріднішою і найдорожчою людиною на всій планеті, він цінував її і слухав її мудрі поради. Вірш ніби є гімном матері-великій трудівниці. Його вдячне серце виразило всю його щиру любов до матері у цьому вірші.
Вірш є дуже ліричним, ніжним, зворушливим, наповненим синівською любов'ю. Працьовита мати, яка втратила свої сили за свої довгі роки, все одно прагне все зробити чисто, навести порядок. Все життя вона вчила дітей уму-розуму, даючи корисні поради та настанови. Чесна і совісна, добра і ніжна мати – такою бачить її поет, і такою знають її діти та онуки. Сили її вже покидають, але вона продовжує любити свій народ, свій будинок, своїх дітей, свою Землю. Діти не хочуть, щоби вона йшла від них, але від смерті нікому не піти… І вона розуміє це. Старенька мати бажає їм доброти в їх серцях і чистої совісті. Ось як каже про це сам автор:
"Лишайтесь щасливі",-
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки."
Тема вірша - розповідь про матір, яка все життя працювала і виховувала своїх дітей .
Його ідея - розвивати шанобливе ставлення дітей до своїх матерів, виховуючи в них почуття обов'язку і відповідальності.
У поезії Б. Олійника присутня вічна тема материнства, і вона набуває особливого розвитку в цьому творінні автора. Сам поет ріс без батька, тому він і знайшов ті найточніші слова-образи, які здатні були відтворити велич і красу його матері. Важлива в вірші тема символічного безсмертя, яку автор підносить читачам зовсім інакше, ніж інші письменники його часу.
Жанр вірша - філософська лірика. Твір змушує нас замислитися і поміркувати над багатьма питаннями життя.
Проблематика вірша - це відношення поета до матері, яке є як би віддзеркаленням його ставлення до Батьківщини.
Через окремі деталі, епітети та метафори, автор створює неповторний образ рідної Землі, свого краю, сивої матері:
«Посіяла людям
літа свої, літечка житом»,
«Навчила дітей,
як на світі по совісті жити»,
«Прибрала планету,
послала стежкам споришу»,
«Та я недалечко...
де сонце лягає спочити».
ответ:Кохання – прекрасне почуття. Про нього стільки сказано, стільки написано. Та, мабуть, найтонше, найтрепетніше не почуття оспівали поети.Почнемо з Шевченка. Часом, у нього було нероздільне кохання, спричинене чи то обставинами, чи то невзаємністю.
Объяснение: