Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Добрий день, Всеволоде Нестайко! Я прочитала вашу книгу «Тореадори з Васюківки» і хочу сказати, що ця книга просто фантастика! Мені здається,ми з Явою схожі. Він завжди сміється, шукає пригоди й ніколи не сидить на місці, це дуже круто. Ця книга сповнена великою кількістю смішних моментів, наприклад, метро під свинарником або ж Робінзон Кукурузо. Мені більше за все сподобалась частина, де хлопці заблукали в кукурудзі і Ява сказав:
Объяснение:"Не зви мене більше – Ява, зви мене – Кукурузо!". І їхні інші пригоди теж не залишили мене байдужою. Я впевнена, що прочитаю цю книгу ще не один раз, оскільки вона справді запала мені в серце. Я обов'язково пораджу своїм друзям її прочитати!)
А за красу всередині..
Хлопчик з твору був добрим, ввічливим, щирим..
Людина може бути гарною, але в душі бути злою, поганою.
Чи навіть, бути не красивою, але в душі краще багатьох.
Твір Маленький Горбань навчив мене багатому..