Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
Объяснение:
«Думаєте, є що небудь у світі, чого б побоявся козак?»
М. Гоголь, «Тарас Бульба»
1835 р. побачила світ збірка повістей М. Гоголя «Миргород». Більшість із і творів була присвячена зображенню безбарвного і пустого провінційного існування. Завершує цю збірку героїчна повість «Тарас Бульба». Таке поєднання творів під однією обкладинкою не було випадковим. Адже Гоголь давнину символізує із сучасністю для повчання. Не знаходячи в сучасному житті героїчних характерів, письменник звертається до легендарної сторінки в історії України — Запорозької Січі.
Центральною постаттю твору є Тарас Бульба. Гоголю вдалося створити багатоплановий образ героя. Ми бачимо Тараса і в побуті, у повсякденних ситуаціях, і в бою. Пізнаємо його як відважного полковника, батька, суворого чоловіка, господаря, розумну і розсудливу людину, з веселою вдачею, щирим серцсм і легким характером.
Тарас Бульба — живе втілення рис українського козацтва, його героїзму і волелюбності. Літній полковник — палкий патріот, грізний месник. Він відважний і мудрий полководець, який має безмежну повагу серед козаків. Коли в бою під Дубном прибули свіжі сили ляхів і стали тіснити запорожців, козаки хотіли бачити свого полковника в останню мить життя: «Але, козаки, не хочуть умирати, не побачивши тебе в очі; хочуть, щоб глянув ти на них перед смертною годиною».
Тараса виховало суворе життя, сповнене бойових тривог, постійних сутичок з татарами, то з ляхами. Шабля в бою була йому за матір, добрий кінь — наліпшим товаришем. Сміливий, загартований у боях, жив палкою любов'ю до Батьківщини і завжди був вірний своєму обов'язку. У битві він бився до останнього: його непритомного відбили козаки у ляхів. Зрадника Андрія Тарас убиваєсвоїми руками. А коли мужній Остап під час страти на мить підупав на силі і покликав батька, Тарас, наражаючись на небезпеку у польській столиці, одразу відгукнувся з натовпу, щоб підбадьорити сина. Вмираючи мученицькою смертю від ляхів, старий полковник думає не про вогонь, яким збиралися його палити, а про своїх товаришів, дбає про те, щоб вони утекли від ворога.
Змальовуючи образ великої звитяжної сили, Гоголь, проте, не ідеалізує Тараса. З різних епізодів твору ми дізнаємося, що він буває грубий, різкий, упертий. Але, попри всі ці хиби, Тарас — герой, який викликає захоплення своїм героїзмом, відвагою, відданістю рідній землі і своїм товаришам. Тарас Бульба — невід'ємна частина українського козацтва, історія якого овіяна невмирущою славою.