1.Знайомство з героєм (хто? звідки? якого роду? чим займається?). 2. Персонаж епізодичний, другорядний чи головний. 3. Чи є прототип? 4. Портрет героя ( відповідність його внутрішньому світу). 5. Характер персонажа (у розвитку чи епізодично). 6. Соціальне значення героя. 7. Проблеми, які порушує автор через цей образ, їх актуальність. 8. Психологія характеру ( духовне багатство, моральна краса чи потворність). 9. Місце і роль персонажа в сюжеті. Як пов'язаний з іншими героями ( кармічним (життєвим), емоційним, духовним зв'язком)? 10. Мова як засіб самовираження героя. 11. Ставлення до нього автора й інших дійових осіб. 12. Моє сприйняття героя, над чим змусив замислитись.
Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності, революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми. Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії. Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).
Пояснення: якщо правильно залиш сердечко якщо не складно