Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни.
Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка» . «Дівка-бранка Маруся, попівна Богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» .
У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако. мства нещасного!
Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла.
Висновок: Маруся Богуславка - справжня
Повість Андрія Чайковського “За сестрою” служить відмінним прикладом історичної повісті, в якій розкриваються дивовижні часи нашої української історії. Цю повість я прочитав просто-таки на одному диханні, вона стала для мене напрочуд цікавою та захоплюючою. Важливим фактором на користь саме такого ставлення до цієї повісті з мого боку став факт того, що в ній було розглянуто і які дійові особи там були показані. Безумовно, там багато цікавих героїв, які викликають увагу і непідробний інтерес. Але, звичайно, самим цікавим і близьким меніпо духу є головний герой цієї повісті Павлусь.
Що ж такого особливого в Павлусі, що він мені настільки сильно сподобався і запам’ятався? Що ж, в ньому дуже багато позитивних рис і характеристик. По-перше, він надзвичайно сміливий чоловік. Зі змісту повісті відомо, що йому було всього 15, коли на українську землю прийшли монголо-татарські загарбники. Він пережив безліч бід і проблем, але не зневірився. І коли монголо-татари захопили його сестру і вивезли її в Крим, Павлусь, незважаючи на свій вік, жодного разу не сумнівався в тому, що її потрібно терміново рятувати і визволяти з того полону, в якому вона опинилася.Для цього він проробив великий шлях, спілкувався з різними людьми, боровся з серйозними проблемами і неприємностями. Тим не менш, в певний момент йому вдалося впоратися з усіма проблемами і він успішно досяг поставленої мети. Звичайно, він не зміг би цього зробити без сильного і міцного внутрішнього стрижня, характеру. Крім того, хотілося б зазначити іншу, як мені здається, надзвичайно важливу характеристику цього молодого хлопця. Вся справа в тому, що він не відмовився від православного християнства, хоча дуже довго і часто перебував серед мусульман. Він залишився вірною своїй вірі людиною. Хіба це не можна назвати подвигом? Я думаю, що з упевненістю можна.Хіба це не можна назвати подвигом? Я думаю, що з упевненістю можна. В таких обставинах, в яких він був, було вкрай складно не піддатися на спокусу спростити своє життя та стати мусульманином. Тим не менш, він утримався від такого рішення, тому що розумів всю відповідальність перед своєю вірою і країною. І це говорить про нього з дуже хорошого і правильного боку, як про людину високих моральних якостей.
шедевр інтимної лірики та один із кращих ліричних творів автора. У ньому влучно передано піднесенний, мажорний настрій ліричного героя, який перебуває під наливом почуття кохання. Тут все складає «хвалу життю». Одухотворена природа перебуває у гармонії до почуттів ліричного героя: “Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче”. Твір пронизує заклик поета оцінити життя «летючу мить». Детальний аналіз поезії “Чари ночі” до визначити, який жанр, тема, ідея, художні засоби. Ця інформація до підготувати літературний паспорт твору.
Чари ночі» — неймовірний шедевр української літератури, ліричний твір з використанням інтимної тематики, яка западає в душу кожному читачеві. Ліричний герой намагається донести до суспільства думку «лови летючу мить життя» — бо воно скороминуще. Олександр Олесь – автор інтимного твору «Чари ночі», який закликає не забувати про те, що життя – це лише мить, яка спливає із великою швидкістю. Автор закликає суспільство насолоджуватись кожним моментом життя, кожною хвилиною, кожним вчинком.
«З журбою радість обнялась» — збірка, до якої входить твір «Чари ночі», а сам твір вважають справжнім шедевром української літератури у жанрі лірики. Після деякого часу, цей твір став народною піснею, яка містить у собі філософію життя автора твору, Олександра Олеся. Вітаїстичні мотиви, уславлення кохання, повнокровність людського буття – саме ці мотиви були описані автором впродовж усього твору.