Гнів Перуна вилився на небеса, пронизуючи кожен куточок усієї Всесвіту. Громовиці лунали, земля тремтіла, а блискавки розірвали нічну темряву. Люди стояли на межі жаху та захвату, дивлячись на величезні сили природи, які виявилися перед ними.
У цей момент з'явився молодий воїн на ім'я Іван, який вже довгий час готувався до величезного випробування. Він був відомий своїм мужнім серцем та непохитною вірою в справедливість. Завданням Івана було примирити гнівливого Перуна зі світом людей.
Заснувавшись на місці, Іван закрив очі і занурився у світ медитації. Його душа сполучилась з духовним світом, де він почув велику силу та мудрість, яка походила від давніх богів. Вони провели Івана крізь простір і час, демонструючи йому трагічні наслідки, які може принести гнівлива месть Перуна.
Зрозумівши своє покликання, Іван повернувся до світу живих і став незабаром великим відкриттям для людства. Він використав свої знання та мудрість, щоб звернути увагу Перуна на те, що насильство та розбрат можуть лише призвести до більшої руйнації та страждань.
Іван почав подорожувати від села до села, розповідаючи людям про необхідність примирення з богами та інших людей. Через свою мудрість та витримку, він зміг здобути довіру людей і стати посередником між ними та Перуном. Він навчив людей взаєморозумінню, прощенню та будуванню мирних відносин.
Нарешті, настане день, коли Іван зможе зустрітися з Перуном особисто. Воїн стане перед ним, витримуючи гнівні блискавки та гуркіт грому. Зі сміливим серцем і словами мудрості, Іван змусить Перуна зупинитися і зглянутися на страждання світу.
В цей момент гнів Перуна поступово зміниться на спокій. Бог прийме пропозицію Івана та відкриє серце до людей, віддавши їм свою мудрість і силу, щоб вони змогли побудувати краще майбутнє.
Так Іван, молодий воїн з великим серцем та незламною вірою, змінив хід історії і приніс мир та примирення між богами та людьми. Його вчинки і відвага стали прикладом для наступних поколінь, нагадуючи, що сила мудрості та любові завжди здатна подолати гнів та розбрат.
Так закінчується "Гнів Перуна", давньоукраїнський твір, в якому Раїса Іванченко розповідає про силу мудрості, мирного спілкування та взаєморозуміння, які можуть принести зміни та створити кращий світ для всіх.
Объяснение:
У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п’ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присохлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим і козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.
Епітети: весняних вод, весняна вода, присохлу траву, овечим і козячим духом, ситіші місця, перецвілими будяками, тихо пливло, павутиння, тоненька хмарина, капустяний листок. Порівняння: весняна вода могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п’ятеро вертольотів; тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.
Персоніфікація: усе боялося весняних вод, летіла весняна вода, яр порожнів, пахло овечим і козячим духом, яр дихав будяками, пливло павутиння, хмарина лежала.)
«1. Відповідність між назвою вірша та уривком така:
»1. У реченні: Сашко забіг за Гале
Объяснение:
Відповідь: Головною героїнею поетичної драми Лесі Українки «Лісова пісня» є витвір народної фантазії і міфологічна істота за ім’ям Мавка. Письменниця дає цьому персонажеві ніжну натуру, співочу душу і дівочу вроду. Досить важливу роль у образі Мавки грають її довгі коси. Вільна, як і оточуюча природа, що її зростила, Мавка ходить з перевитими ніжними квітами розпущеними розкішними чорними косами. І це не випадково, адже коси в народному уявленні – це символ волі, вроди та дівочої цноти. Краса Мавки підкреслюється зоряним вінком, який у творі є символом усього кращого, що було в дівчині і символом усього найкращого, що повинна мати кожна людина. Протягом усієї п’єси Мавку супроводжує вогненне сяйво зоряного вінка.Героїня «Лісової пісні» сприймається не тільки як дивовижний казковий образ, в якому втілена людська мрія про вільне життя і щастя, а й реальна дівчина, життєва своїм виглядом та душею. Мавка приваблива за своєю щирістю, незламністю, почуттями і характером. Героїня драми мужня і горда, в її образі письменниця втілила свій людський ідеал, ідеал відданої своїм переконанням і почуттям, духовно багатої, волелюбної і гордої людини.Образ Мавки Леся Українка протиставляє у творі тим дріб’язковим людям, світ яких закінчується у тісному міщанському кутку, світ яких далекий від усього прекрасного і високого. Адже саме в такому яскравому протиставленні найбільш чітко сприймається головна ідея твору. Ця ідея полягає в невмирущості усього прекрасного і високого, що є в справжній людині, у вислові, який проголосила героїня феєрії: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».Стосунки між головною героїнею твору і Лукашем нагадують стосунки ще однієї відомої нам літературної пари – Гриця Бабенка і Марусі Чурай з однойменного твору Ліни Костенко. Розлад у відношенні цих героїв виник через те, що «Гриць ходив ногами по землі», а кохання Марусі «сягало неба». Те ж саме, що про Гриця, можна сказати й про Лукаша, який казав: «Любов любов’ю, а життя життям». На жаль, усі зусилля Мавки підняти коханого на свою висоту не дали ніяких результатів, а якщо і дали, то занадто пізно.Тільки з часом герой починає усвідомлювати, наскільки багато він втратив. У Лукаша відроджується потяг до незайманого, прекрасного кохання, він стає мудрішим. Під впливом жорстоких життєвих законів він усвідомлює, що у його існуванні немає сенсу. Лукаш замислюється: «А треба жити?». Герой просить у Долі:«Пригорни, моя Доля,Хоч руками долинку,чи не знайдеш під снігомз дивоцвіту стеблинку».Під «дивоцвітом» авторка має на увазі те найголовніше, що загубив Лукаш – своє духовне багатство. Ідея його невмирущості найсильніше відчувається в останньому монолозі Мавки:«Легкий, пухкий попілецьЛяже, вернувшийся в рідну землицювкупі з водою там зростить вербицю,-стане початком тоді мій кінець».В одному зі своїх листів до матері письменниця написала про те, що образ героїні створеної нею «Лісової пісні» «зачарував її на весь вік». Це зачарування передається кожному, хто прочитає цей твір, бо все в ньому освічене прагненням до незвичайного, небуденного і прекрасного, освічене яскравим полум’ям духовності. Тому і зараз поетичне слово Лесі Українки, яке письменниця називала «співучим полум’ям», світиться на повну силу, дає нашим співвітчизникам зрозуміти, що головне у житті – це високий і чистий людський дух.
Пояснення:
Продовження до твору "Гнів Перуна" Раїса Іванченко:
Час минає, а Перун і дал ігає за суспільними подіями, відбуваються зміни в його серці. Він розуміє, що його гнів та суворість не завжди приносять розуміння і гармонію. Перун відчуває, що люди мають можливість рости та еволюціонувати, а його роль полягає не тільки у покаранні, але й у навчанні та підтримці.
Одного дня, коли грозові хмари накрили небо, Перун з'являється перед народом не у вигляді загрозливого бога, а як мудрий старець. Він спокійно розповідає про свої переживання, про те, як він бачить розвиток людства та його можливості. Він закликає до взаєморозуміння, мирного співіснування та важливості шанувати кожну істоту.
Народ уважно слухає слова Перуна і відчуває, що в нього є сила не тільки знищувати, але й будувати. Люди починають змінювати своє ставлення один до одного, шукають співпраці та розуміння. Разом вони зміцнюють свою спільноту, засновують ради, де кожен має право висловити свою думку та бути почутим.
Перун, помітивши ці позитивні зміни, відчуває велике задоволення. Він вирішує передати частину своєї сили та мудрості народу. Він обирає відповідальних та справедливих людей, які будуть здатні нести цю мудрість далі, допомагати людям у розвитку та підтримувати гарм