Відповідь:
" Intermezzo" в перекладі з італійської - пауза в музичному творі. Хоча пауза ця досить умовна: її заповнював невеликий музичний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. В житті М.Коцюбинського саме розігрувалася кульмінація драми з трагедійним присмаком. Письменник стояв на роздоріжжі, і будь-який вибір був програшним: направо - вірна дружина, однодумець, соратник, опора і діти, наліво - О.Аплаксіна і кохання, жадання, духовна єдність. Йому потрібен був тайм-аут. У болісних пошуках вибору він і творить своє "Intermezzo".
Для його героя таким іntermezzo стає втеча із міста, яке нахабно, настирливо руйнувало його особистісні кордони і вривалось у внутрішній світ, не призначений для сторонніх: "Ти не тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування." У якийсь момент герой усвідомлює, що цей жах і бруд уже не навколо нього - вони починають завойовувати його самого: " Знаєте, я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять… Цілих дванадцять... і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою. Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу... і почув в роті приємний солодкий смак...". І це усвідомлення викликає таку панічну атаку, що герой кидає все і втікає туди, де нема Людини.
Він перебуває в стані ейфорії від простору, сонця, гречаної арфи, жайворонкових співів. Він розчиняється у світі, де панує гармонія і буяння життя. Єдиний співрозмовник - Сонце, до якого страшно повернутися спиною. У героя нарешті "окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину."
Та ця ідилія тривала недовго, на те вона й іntermezzo. Скойку його комфорту й спокою розколола Людина, на яку він мусив колись натрапити у цьому світі людей. Та те, як жадібно втікач слухає замученого життям селянина, ще й підганяє його подумки: "Говори, говори!", виказує, що він давно вже готовий добровільно повернутися у залізні обійми міста з усіма його проблемами і необхідністю їх вирішувати. Бо людина - істота суспільна.
Чому ж М.Коцюбинський так холоднокровно висіпує героя зі світу, в якому "йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього"? Бо отой Я з новели - віддзеркалення пошуків самого письменника, а він свій вибір уже зробив. Людина відповідальна за рішення, раз прийняті. Він залишається в сім'ї і ніколи більше не бачиться з Олександрою, яка виїжджає з міста і так ніколи й не пов'язує свою долю ні з ким. Я не знаю, чи відчували всі подальші роки гармонію ці дві половинки розколотої скойки, з якої кудись викотилася перлина.
Пояснення:
Объяснение:
Почуття, що сильніше за смерть
(за п'єсою Вільяма Шекспіра "Ромео та Джульетта")
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.
Кохання Ромео і Джульетта, світле, чисте та жертовне, розквітло у часи феодальної ворожнечі. За тих умов воно було викликом усьому суспільству, без перебільшень його можна назвати навіть героїчним.
Роди Монтеккі та Капулетгі були непримиренними супротивниками, покоління за поколінням брало участь у боротьбі, коли раптом сама природа подарувала їхнім нащадкам несподіване диво: двоє зустрілися і покохали один одного. Тоді усі умовності, стара мораль, навіть небезпека виявилися неважливими. Саме таким і має бути справжнє кохання, саме в цьому і ховається його переможна сила.