1. Тема: зображення дитинства головного героя та повоєнного життя людей сільської місцевості. Ідея: уславлення доброти, людяності; шанобливе ставлення до дорослих; засудження війни.
Тирлик — маленький хлопчик років 4-6. Невідомо, чому його так називали. Можливо, прозвали Тирликом ще тоді, коли він був зовсім маленький і не вимовляв звука «р» У Тирлика була мама, яка знахо дилася далеко від нього. Виховували хлопчика дідусь та бабуся, з якими він проживав на хуторі, де, окрім нього, дітей не було. Товаришував Тирлик тільки з ді дусями та бабусями, бо на хуторі, окрім нього, дітей не було. Коли і появлявся хтось молодший, то це був не хуторянин, а із сусіднього села, куди ходили на свята. Одного разу приїздила дівчинка Люба, з якою хлопчик подружився, навіть надумав оженитися, аби вона лишилася і не поверталася в місто.
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».