открой книгу и узнаешь ответ
Объяснение:
Характеристика батьків Федька:
Головний герой має обох батьків. Про тата відомо, що він працює в типографії, місце роботи мами невідоме. Знаємо лише, що обоє дуже зайняті, працюють з ранку до ночі, на виховання сина часу не вистачає і тому цей обов'язок перекладено на школу, до якої їхній син далеко не завжди ходить. Батьки з'являються вдома лише ввечері, утомлені після роботи і в них нема вже і особливого бажання займатися сином. Проте майже щодня Федько влаштовує різні розваги, витівки, які закінчуються для нього побиттям. Воні бідні.
Толя
Характерні риси Федька та Толі (Федько — чесний, ніколи не брехав, любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив шкоди сусідам, справжній друг; Толя — дитина ніжна, делікатна, смирна).
Оцінка вчинку Толі (підлість, боягузливість і брехливість, про таких в народі кажуть: "Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка", це викликає в мене обурення).
Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006)
Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.
Від 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті. Виключено через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Найвищі сценарні курси в Москві. Тоді саме написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.
До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами й перші вірші зі критичними оцінками радянської влади.
Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв'язках із ними (травень 1966)[джерело?], після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».
Павло Тичина — це для мене мандрівка на високі вершини, де серед кришталевого повітря залишаються тільки слова. Він уміє підійматися над повсякденним і переносити читача в сферу естетичного захвату. Тичина — це тонкий митець, який проникає у глибини почуттів і відтворює їх з такою вишуканістю, що стає зрозуміло: поезія — це наш іб зустрічі з безмежним красивим світом.
Максим Рильський для мене — це подорож у сімейне гніздо, де кожен рядок стає зігріваючим теплом. Він уміє розповідати про найпростіші речі так, що кожне слово стає уривком з мого власного життя. Рильський — це співчутливий ігач, який здатен проникнути в серце кожного, розкриваючи його таємниці та радості.
Євген Гуцало — це захоплива подорож на батьківщину, де кожен вірш — це зігріваюче сонце, відбите в краплинах дитячого задивлення. Гуцало — це майстер образу, який відтворює неймовірно колоритний світ Карпат, що витісняють розум зі своєю величчю та величністю.
Михайло Вінграновський — це поет, що переносить мене в світ величного епосу, де кожен рядок — це відблиск міфології. Він здатний створювати живописні картини зі слова, розкриваючи в них сенс та красу. Ві
нграновський — це майстер емоційного приголомшення, який показує, що поезія може бути силою, здатною змінювати світ.
Тарас Шевченко — це поезія-володарка, яка переносить мене у вир змагання за справедливість та свободу. Він розповідає про найскладніші сторони життя, але робить це з такою майстерністю, що відчуваєш, ніби втягнутий у власну історію. Шевченко — це поет, який вчить цінувати та прагнути до кращого світу.
Кожен з цих поетів — це окрема планета, яку хочеться досліджувати знову і знову. Вони розширюють горизонти мого розуміння та почуттів, дарують красу і змушують замислюватись. Всі вони разом складають мозаїку поетичного світу, яку я не могу не обожнювати.