юба – одна з героїнь повісті, подруга Михайлика. Ця маленька дівчинка одразу завойовує симпатію читачів своєю добротою, чуйністю, щирістю.
Вперше ми знайомимося з Любою, коли Михайлик іде збирати черешні. Це «чорнява худенька дiвчинка рокiв восьми, очi в неї карi, з краплинами роси, рум'янцi темнi, а губи вiдстовбурчились рожевим потрiсканим вузликом i чогось радiють собi». Вони легко знаходять спільну мову. Ця дівчинка завжди доброзичлива та весела. Вона ніби випромінює сонячні промені. Разом з Михайликом вони грають і в лісі, й на ковзанці.
Люба знає багато таємниць природи. Вона наче маленька лісова царівна: «В лiсi, наспівуючи собі, на сонячнім кружальці аж вививалася в танку маленька дівоча постать, їй…ніяк не хотілося відходити від сонячного кола, яке пiдсвiчувало веселi босі ноженята, i Люба кружляла й кружляла на ньому, поки не впала на землю».
Незважаючи на свій невеликий вік вона вже справжня господиня, вміє готувати смачні страви та пригощає Михайлика кулешем. А коли хлопчик дякував й «підхвалював куховарку, а вона соромливо i радісно відмахувалася смаглявою рукою, в якій тримала зачерствілий житник».
Люба вміє підтримати друга в біді та смутку. Вона вміє поспівчувати і втішити: «...Я знаю: у тебе горе, а коли горе — в усіх болить серце. Того й хотіла побачити тебе.» Після смерті рідних Люба і мати до пережити Михайлику важкі часи.
Через образ Люби автор показав справжню щиру та вірну дружбу.
Дорогий Сашко,
Як справи? Сподіваюся, що ти добре. Я пишу тобі зі свого нового дому, де я живу з тими, хто прийняв мене на свою родину. Я дуже вдячний їм за те, що вони дали мені шанс на краще життя.
Я дуже скучаю за тобою і за нашими пригодами в Сіроманці. Як там всі? Чи все ще так само, як колись? Я сподіваюся, що ти продовжуєш допомагати тим, хто потребує до .
Я хочу подякувати тобі за те, що ти був моїм другом і підтримкою в трудні часи. Я ніколи не забуду твоєї доброти та відданості.
Якщо ти колись знайдеш себе в біді, знай, що я завжди тут, щоб до тобі, як ти допоміг мені.
З повагою, [твое имя]