Привіт, анно! - здрастуй, тетяно! - анно, чому ти така засмучена? - у цьому сірому світі мене ніхто не розуміє, усі засуджують за те, що я не така, як інші. - але чому? ти ж така добра, щира, яскрава! за що ж так люди не люблять десятирічну дівчинку? - мені здається, за те, що я приношу радість у буденний світ. - не засмучуйся, я тебе розумію. - дякую. - до речі, я знаю, як підняти тобі настрій! ми будемо робити кольорових мишей. - але за це мене й не люблять дорослі, а найбільше – мій сусід. - ну й що! тобі ж це подобається? тож почнімо! - я згідна. - і нехай ці миші розлетяться по всьому світу, і тоді в кожній оселі буде трішки щастя й веселощів! - дякую за підтримку! почнімо!
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
