Доволі часто ми чуємо такі слова: «Тоді я був по-справжньому щасливий!» або «Я щаслива, бо…» і багато-багато подібних висловів, таких звичних для нашого слуху. А що ж вони насправді означають? Чи часто ми почуваємо себе щасливими? Що робимо для цього? І що ж таке щастя взагалі? Який стан ми звикли називати цим словом?Кожен хоче бути щасливим. І кожен по-своєму визначає для себе щастя. Мандрівний філософ Г. Сковорода вбачав його в самопізнанні та самовихованні.Підґрунтям щастя, на його думку, є душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і — що дуже важливо -уміння розуміти власні бажання і прагнення посісти гідне місце в житті, адекватне своїм здібностям. Проте, на жаль, не кожен здатний зазирнути у власну душу й пізнати своє щастя. «Шукаємо щастя по країнах, століттях, а ноно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхи-ли лише вхід у душу свою», — писав філософ.Отже, кожен із нас сам торує шлях до щастя і по-сноєму його розуміє. Для одних – це матеріальний добробут. Для інших особисте щастя невіддільне від щастя батьківщини. Когось робить щасливим влада. А для когось, навпаки, підвищення, керівна посада – це халепа, бо до душі, наприклад, тиха лабораторія, де можна творити. Нагато хто знаходить щастя у праці. Щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно. Щасливий коваль, який милується правильністю ліній свого виробу. Щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на «відмінно»…А яким незрівнянним щастям є кохання! Воно здатне надихати на подвиги й на творчість. Пригадаймо, наприклад, новелу О. Гончара «За мить щастя». Останні дні Другої світової війни, Угорщина, раптовий потужний спалах почуттів між радянським солдатом і молодою угорською жінкою. Спалах заборонений, бо ж вона заміжня. І трагічний, бо гине її чоловік, якому довелося втрутитися в ситуацію. Любов тут самодостатня і самочинна, почуття не прислухаються до голосу розуму, до обставин. За це належить смертна кара, але мить щастя варта того, аби ні за чим не жалкувати.Спалах щастя закоханої людини описаний і в оповіданні В. Винниченка «Момент». Чоловік і жінка, які не мали спільного минулого й не матимуть спільного майбутнього, лише на один момент усвідомили, наскільки щасливими вони є, і понесли цей момент у серцях у свої подальші, нарізні, життя. «Рішуче, я знав її, – ми десь жили разом. Може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? Хто його зна, але я знав її давно-давно… Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість» – ось як охарактеризує цей душевний стан письменник.Скільки людей – стільки й шляхів до щастя. А про яке щастя мрію я сьогодні? Вступити до вищого навчального закладу, вивчитися, займатися улюбленою справою, мати справжнє кохання… Також хочу матеріального достатку, а ще мати вірних друзів… Хочу, щоб мене поважали… Я хочу так багато! І, здається, моє щастя в тому, що я хочу жити й радіти життю. Своє міркування мені б хотілося завершити словами І. Драча, які якнайповніше відображають суть цього невловимого, не пояснюваного, а проте такого потрібного почуття:Щастя – це те, що було.Щастя – не те, що буде.Неба набрало в груди І гай-гай – одгуло.Щастя – це те, що було.Щастя – воно мана є.Щастя — це те, що минає,Як не минає зло.Хай підминає погодаЩастя – жар-птиці перо,Щастя – від Бога нагодаТворити добро!
Що таке краса? напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. я вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а тому - й розуміння світу. краса - дещо непідвладне людині: ми не можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. ми лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. проте вона необхідна людству. лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. як би ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? це, на мою думку, неможливо. я вважаю вислів джека лондона справедливим: " краса - абсолютна. людське життя, все життя підкоряється красі. краса вже існувала у всесвіті до людини. краса залишиться у всесвіті, коли людина загине, але не навпаки. краса не залежить від незначної людини, що борсається у багнюці". наше життя повність підкорюється красі, а тому дуже важливо вміти бічити та цінувати її.отже, погляньте навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? напевно, просто зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх, звісно, набагато більше). ми звикли не цінувати те, що маємо, не розуміти, як це важливо для нас. я вважаю, потрібно слідувати пораді олександро д'авенія: " шукати красу всюди, де тільки можна її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. для цього і живу на світі". лише тоді, коли ми навчимося бічити прекрасне на землі, ми побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.p.s. за бажанням можеш прибрати деякі речення, або замінити своїми - я лише дала "скелет". до речі, якщо ти вважаєш, що використання цитат для твого красу ще зарано, можеш просто прибрати їх, або замінити непрямою мовою, або перетворити їх на свої висловлювання. сподіваюсь, допоміг)
Одісей(у римській традиції Улисс - цар Итаки, головний герой поеми Гомера "Одісея" і один з другорядних персонажів "Іліади"), Мужність О. поєднується з хитромудрістю і розсудливістю. О. і сам вважає хитрість основною рисою своєї вдачі : "Я Одісей, син Лаэртов, скрізь винаходом багатьох /Хитрощів славних і гучною чуткою до небес вознесений". Батько Антиклеї, матері О., - Автолице, "великий клятвопорушник і злодій", було сином Гермеса, бога, який славився спритністю і винахідливістю.Таким чином, хитромудрість - спадкова риса О. Проте не лише природна кмітливість, але і багатий життєвий досвід допомагає О. в його багаторічних поневіряннях. Завдяки своїй виверткості і умінню обдурити супротивника О. вдається впоратися з жахливим людоїдом-циклопом Полифемом, а потім з чарівницею Цирцеей, яка за до дивовижного зілля перетворює його супутників на свиней. Гомер постійно підкреслює, що не лише хоробрість і фізична сила, а мудрість нерідко виручає його героя.Серед численних персонажів "Одіссеї" і "Іліади" О. - найбільш яскрава фігура. Не випадково до цього образу зверталися у своїй творчості багато письменників і поети(Лопе де Вега, Кальдерон, И. Пиндемонте, Я. В. Княжнин, Л. Фейхтвангер, Д. Джойс та ін.). В порівнянні з іншими героями(як Гектор, Ахілл, Агамемнон, Парис та ін.), характери яких визначаються якою-небудь однією характерною рисою, О. - фігура багатогранна.Мужність, в недоліку якого йому не можна докорити, є сусідами з розумною практичністю, умінням обернути собі на користь самі несприятливі обставини. О. чуже уперта зарозумілість тих героїв-воїнів, чий героїзм цілком ув'язнений у дії і які зневажають розсудливість і обережність, ототожнюючи їх з боягузтвом. Зброя О. не лише меч, але і слово, і з його до він нерідко бере блискучі перемоги. Дивовижні пригоди, які довелося випробувати О.служать Гомеру лише свого роду фоном, для того, щоб показати, як сильно його герой сумує по рідній Итаке. Ніякі сили не здатні вирвати з душі О. пам'ять про батьківщину, і в цьому велич його образу.