Кожний школяр на протязі усього навчального року тільки тим і живе, що з нетерпінням очікує літні канікули, прекрасний час, коли не треба робити уроків і ходити до школи, а можна цілий день гуляти, їсти морозиво, купатися і отримувати задоволення від відпочинку на природі. Саме літо, найулюбленішу пору року усіх школярів, зобразив у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера» відомий український письменник Ярослав Стельмах. Це мій улюблений твір і я з задоволенням прочитала його кілька разів.
Героями цього твору є два шкільних друга Митько і Сергій. Після закінчення навчального року хлопці отримують завдання вчительки ботаніки зібрати колекцію комах. Скориставшись цим приводом, винахідливі товариші вмовили своїх батьків відпустити їх на канікули до села, де жила бабуся Митька. Батьки погодились не одразу, бо добре знали, якою вибуховою силою володіють приятелі разом. Та вагомими аргументами в бік відпочинку у селі стало завдання вчительки та двійки за незібрану колекцію.
На початку свого перебування у селі Митько та Сергій не дуже прагнуть збирати різноманітних комах, а намагаються увесь час присвятити лише забавкам, як це й повинні робити майбутні шестикласники, які старанно працювали увесь навчальний рік.
Ще по дорозі до бабусі друзі зустрічають старшокласника Васька на велосипеді, якого дуже розсмішили озброєні сачками хлопці. Побачивши приятелів, від нічого робити, Васько одразу вирішує пожартувати над хлопцями і спробувати їх налякати. Зустрівши Митька і Сергія на березі лісового озера, неподалік від якого їх оселила бабуся, Васько, здатний на незвичайні вигадки, розповідає хлопцям про страшну химеру, яка давно живе у цьому озері. І хоча оповідь старшокласника була досить підозрілою і мало правдоподібною, вона зацікавлює шукачів пригод Митька та Сергія. Тому, не вагаючись, друзі вирішують заночувати біля озера і з’ясувати, чи дійсно в ньому ховається невідоме чудовисько. Саме з цього моменту і починаються незвичайні пригоди хлопців, які відкривають справжнє полювання на химеру лісового озера.
Объяснение:
Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. Скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! Чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? Або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. Як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? Так ніжно розповідати про кохання та гостро — про нанависть та ревнощі?
Дотепер немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть тот, хто кричить: “Не люблю віршів всіляких поетів!”, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.
Я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. Ну, звичайно, не всю. Бувають і погані вірші. До того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори.
Мені ближче сучасні поети. Зараз читати нові вірші допомагає Інтернет. Часто знаходжу там твори, які подобаються. Імен авторів я потім, мабуть, не згадаю. А от поезії залишаються в пам'яті.
Звичайно, я люблю українську класичну поезію. Справжнім генієм є Тарас Шевченко, і рівних йому немає. Дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія Лесі Українки. “Ще не було епохи для поета, але були поети для епох” - ці слова точно про них написала Ліна Костенко.
Також прекрасна лірика Максима Рильского та Володимира Сосюри. А які чудові вірші про кохання писав наш поет Павло Тичина! Читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця.
“Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі...”. Ці рядки належать вже згаданій українській поетесі — Ліні Костенко. Вони якраз співпадають з моїм відчуттям поетичних творів.
Объяснение:
