Том Сойєр - підліток з маленького провінційного містечка Санкт -Петербург на Міссісіпі , великий непосида , неслухняний хлопчисько , що живить заздрість до справжньої свободи свого знайомця безпритульну Гекльберрі Фінна . Стиснутий нескінченними благочестивими настановами , які змушує його вислуховувати виховує Т. тітка Поллі , він вічно їй докучає , піддаючись щоразу покаранню , перетворюється на гру . Нудьгуючи на уроках в недільній школі , Т. завжди готовий на найвідчайдушніші пригоди , про які він прочитав у книжках про піратів , благородних грабіжників , їх прекрасних полонянок та зариті скарбах. Хлоп'ячі затії несподівано зіштовхують Т. з далеко не дитячими проблемами повсякденного життя містечка. Безтурботність і відчуття власної захищеності у світі , овіяному для нього романтикою , розхитані у Т. після зіткнення з новим , хоча і не відкривається йому у всій повноті світом дорослих . З непростих , навіть небезпечних ситуацій Т. вибирається не з до тверезого роздуми , а за натхненням, ведений захоплюючого його вигадкою. Невикорінна жага пригод і ефектних вчинків зрештою допомагає Т. зійти на вершину , прославившись не тільки серед однолітків , але і у всьому містечку. Т. додані риси , характерні особливо для персонажів англійської дитячої літератури , яка оспівувала живих хлопчиків , покликаних бути лідерами серед своїх однолітків. Він несерйозний і в своїх серйозних підприємствах , бо не бачить їх важливості , проте , все на світі перетворюючи в гру , грає з відмінною серйозністю. У майбутньому йому, мабуть , уготована доля зразкового громадянина , який засвоїть всі чесноти , що викликали інстинктивне опір , поки до них насильно долучали Т. вихователі і нудні дорослі. Т. не роздумує , чи заслуговують виправдання застосовувані до нього виховні засоби ( різка за недисциплінованість в школі , побілка паркану в святковий день за витівка будинку або забруднений костюм) , а також не представляє істинної природи цінностей , які йому хотіли б прищепити . Уявлення Тома про моральність по -дитячому невизначені, але він аж ніяк не зазіхає на суспільні норми .
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття. По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш. Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь. По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується. Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо. Отже, дружба - це найкращий скарб в житті.
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість. Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна гати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
