– Попередьте сусідів, надайте до нвалідам, дітям та людям похилого віку.
– Уточніть місце найближчого укриття (приміром, підвальне приміщення, метрополітен, паркінг).
– Підготуйтеся: при виході з собою упакуйте в герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас питної води та консервованих продуктів на 2-3 доби, най ші засоби санітарної обробки та гігієни. Дітям дошкільного віку вкласти в кишеню або пришити до одягу записку, у якій вказати прізвище, ім’я та по-батькові дитини та батьків і домашню адресу.
– Обов’язково взяти з собою засоби індивідуального захисту (протигази, респіратори, марлеві пов’язки).
– Перед виходом з будинку вимкніть джерела електро-, водо- і газопостачання, візьміть підготовлені речі.
– На збірних евакуаційних пунктах уважно слухайте та чітко виконуйте всі розпорядження посадових осіб евакуаційних органів та органів охорони громадського порядку.
Объяснение:
Панночка — жорстока. Вона наказує привести хвору Устину до панських покоїв. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче.
Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба.
Устина — людина великого серця. Зрісши сиротою, вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Тому до неї дівчата ставилися, як до сестри, ділилися своїм горем. Устина всією душею горнеться до старої кріпачки, називає її "бабусечко ж моя рідна", захищає від ударів знавіснілої панночки.
Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів'їв. Устина вірна, віддана дружина.
Серед гуцулів вкорінилася думка про те, що життя таке коротке, тож треба набутися на цьому світі. «Набутися» на світі — означало для них не лише тяжко напрацюватися, а й натішитися красою природи, добрим товариством, наспіватися та полюбитися. Тому таким стійким добробутом і здоровою радістю сповнені картини побутового життя. Але зовсім по-іншому сприймаються слова Палагни, що зрадила Івана: «Овва! То вже мені і погуляти не вольно... Я хочу набутись. Раз жиємо на світі...»
Справді — раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й пе можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна — цвісти. Але чи вона була причиною його недуги? Життя мусить мати сенс, і цс розуміє Іван дуже добре. Втративши Марічку, він втрачає і стрижень свого життя — любов. Одруження з Палатною було лише спробою втриматися в цьому житті, знайти загублений смисл, знайти розраду. Та не судилося. У погоні за привидом коханої Марічки гине Іван. А на землі все залишилося, як було. І рефреном звучать слова: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт...»
Повість завершується картиною поховання Івана. «Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер». Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважають, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується — такий смисл цих ігор при покійнику.
Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський знаходить в їх світосприйманні, житті такі риси, що мали значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій — життя і смерті. Сама вічність проглядає однією з численних своїх сторін у повісті «Тіні забутих предків», закликаючи пам'ятати про смерть і любити, цінувати кожну мить життя.