калинець належить до шістдесятників. з 1972 по 1981 років був репресований і перебував в ув’язнені на уралі та на засланні в забайкаллі. саме в ув’язненні почав писати для дітей і своєї неповнолітньої дочки звенислави, малих небожів маркіяна та назара і дітей своїх друзів («книжечка для дзвінки», «дівчинка і квіти», «пан ніхто»). книжечки для дітей присвячені внучці ганнусі, написані вже у 90-х у львові. («таке собі», «дурні казки», «майже казки» та ін.)
Народився 9 липня 1939 року в м. ходорів на львівщині. закінчив філологічний факультет львівського державного університету. працював у львівському обласному архіві. багатолітній політв’язень, член української гельсінської групи. тираж першої збірки "вогонь купала" (1966, львів) було вилучено з продажу. у 1972 році засуджений на 6 років ув’язнення та 3 роки спецпоселення. автор низки поетичних збірок, які склали два цикли "пробуджена муза" і "невольнича муза". окремими виданнями за кордоном також вийшли поетичні збірки "вогонь купала" (1966), "поезії з україни" (1970), "підсумовуючи мовчання" (1971), "коронування опудала" (1972), "невольнича муза" (1991, сша), "пробуджена муза" (1991, варшава) та інші. в україні — "тринадцять алогій" (1991), "шлюб з полином" (1995), "слово триваюче" (1997), "терновий колір любові" (1998), "шлюб з полином" (1998), "ці квіти нестерпні" (2000) та низка дитячих книжок. лауреат державної премії імені т. г. шевченка та премії імені василя стуса. живе й працює у львові.
Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Б Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...
