В наш час суцільної комп*ютеризації ми мало уваги почали приділяти своєму почерку. Навіщо обтяжувати себе письмом, якщо куди простіше просто набрати на клавіатурі потрібний текст? Або ж , навіщо писати лист рукою, якщо можна просто надіслати повідомлення телефоном? То що ж, скажете ви, неважливо, який маєш почерк, адже ми все менше пишемо рукою. А я не згідний (а). І справа тут не лише в тому, що вчителям буде тяжко перевіряти наші роботи. Ні! Справа в тому, що письмо своєю рукою - це як ручна робота, чи handmade, як модно сьогодні говорити. А всі ми чудово знаємо, що ручна робота завжди цінилася і вартувала куди більше, ніж те, що виготовлене на станках чи машинах. І чим майстерніша ця робота, тобто чим гарніший у вас почерк, тим більшу цінність він являє для вас і для всіх тих, хто має з вами справу.
Микола Вороний – український письменник та громадський діяч, який був ініціатором модернізації вітчизняної літератури. Митець активно підхоплював різноманітні художні віяння, наближав українську літературу до визнання європейською культурою. Микола Вороний мав поетичне світовідчуття, тонко розумів прекрасне, щоразу переймався загальнолюдськими проблемами, звеличував вищі життєві цінності. Теми його творів досить різноманітні: сподівання на світле майбутнє («Горе переможеним!»), свободи творчості, любові до Батьківщини («Краю мій рідний!», «За Україну!», «Коли ти любиш рідний край»), висміювання псевдопатріотів («Мерці», «Молодий патріот»). Внесок цього поета у літературу чималий. Микола Вороний одним із перших вводить у поезію урбаністичну тематику, надихається європейською традицією та переймає її. Окрім цього, поезії автора є досить музикальними. Музикальність досягається завдяки використанню різноманітних засобів емоційної фонетики: рефренів, асонансів, алітерацій, анафор та епіфор. Це привернуло увагу до його творчості композиторів, тому М. Вороного вважають зачинателем романсової лірики. Отже, інтереси поета були різними і є всі підстави погодитися з поетовою ж думкою про те, що він «не марно жив». М. Вороний має свій особливий та витончений творчий стиль.
Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.
