корифей українського театру іван карпенко-карий (справжнє прізвище — тобілевич) був людиною всебічно обдарованою. його два брати і сестра стали відомими акторами, діячами української культури. успіх п'єс івана карпенка-карого пояснюється тим, що сам драматург починав з акторської діяльності. спочатку він був актором трупи свого брата миколи садовського, а 1890 року створив разом із саксаганським "товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом п. саксаганського", яке стало кращим театральним колективом кінця xix — початку xx століття. п'єси і. карпенка-карого "наймичка", "мартин боруля", "сто тисяч", "хазяїн", "суєта" збирали тисячі шанувальників театру. до кінця днів своїх (помер видатний актор і драматург у своєму маєтку "затишок" на харківщині) брав участь у гастрольних поїздках з театральною трупою.
і. карпенко-карий був одним із основоположників нової української драматургії. у своїх драмах і комедіях він зображував життя і побут народу, загострював соціальні проблеми своєї доби, драматично або з гумором висвітлював взаємовідносини у тогочасному суспільстві. його образи були часом кумедні, часом трагічні, але завжди правдиві і незабутні. ось заможний селянин терентій пузир — головний герой п'єси "хазяїн". це досить обмежена і недалекоглядна людина. головне в його житті — гроші. хоча, на мою думку, це немаловажна річ, та суть у тому, як ти їх заробляєш і як ти їх витрачаєш. якщо гроші затьмарюють моральні цінності і навіть родинні стосунки, то щастя вони не принесуть. терентій пузир готовий видати свою доньку за сільського багатія василя чобота, аби тільки примножити свої статки. у цій ситуації почуття доньки мало цікавлять батька. і вже зовсім байдуже йому до того, як живуть і харчуються його робітники.
• «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші...»;
• «...під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, за-ложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»;
• «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»;
• «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;
Копач. «Я, слава Богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв»;
• «Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш»;
• «Тільки гляну, враз бачу»;
• «Я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. Є сама — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув»;
• «Опит — велікоє діло!»;• «Мені тільки засісти, то я з маху напишу що завгодно... Хочеш — комедію, а хочеш яке завгодно куди завгодно»;
Савка. • «Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті зга
дуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!»;
«Не журіться. Я зумію заховать, аби що»;
• «Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає»;
• «Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»;
• «Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя!»;
• «Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»