Гайдамаки» цитати до образу Яреми Непосильна робота у Лейби Піди кобилу приведи, / Подай патинки господині / Та принеси мені води, / Вимети хату, внеси дрова, / Посип індикам, гусям дай, / Піди до льоху, до корови / Та швидше, хаме!.. Постривай! / Упоравшись, біжи в Вільшану: / Їмості треба. Не барись. Ярема гнувся, бо не знав, / Не знав, сіромаха, що виросли крила, / Що неба достане, коли полетить, / Не знав, нагинався… Мрії про вільне щасливе життя. Тяжко жить на світі, а хочеться жить: / Хочеться дивитись, як сонечко сяє, / Хочеться послухать, як море заграє, / Як пташка щебече, байрак гомонить / Або чорнобрива в гаю заспіває… Сирота Ярема, сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, людей не займа. Сирота Ярема — сирота багатий. Багатий на лати / Та на дрібні сльози — бодай не втирать! / Доле моя! Доля де тебе шукать? Нащо мені врода, / Коли нема долі, нема талану! / Літа молодії марно пропадуть. / Один я на світі без роду, і доля — / Так і мене люде не знають де діти. / За що ж одцурались? Що я сирота? Найду або дома, або за Дніпром / Ляжу головою… Ярема — Оксані. Одягну тебе, обую, / Посаджу, як паву,— / На дзиґлику, як гетьманшу, / Та й дивитись буду. Кращої немає / Ні на небі, ні за небом; / Ні за синім морем, / Нема кращої за тебе! Про майбутнє подружнє життя. Як жить вони будуть / Укупочці, як золото / І долю добуде, / Як виріжуть гайдамаки / Ляхів в Україні, / Як він буде панувати, / Коли не загине. Подорож Яреми до Черкас. Так думав, ідучи в латаній свитині, / Сердега Ярема з свяченим в руках. Жорстокість героя до ворога. А Галайда, знай, гукає: / Кари ляхам, кари! / Мов скажений, мертвих ріже, / Мертвих віша, палить. Ярема-месник. А Ярема — страшно глянуть — / По три, по чотири / Так і кладе. Жага до помсти. Чом я не сторукий? / Дайте ножа, дайте силу, / Муки ляхам, муки! / Муки страшної, щоб пекло / Тряслося та мліло! Страждання за полоненою коханою: Як убитий. Тяжко йому, / Тяжко, а не плаче. / Ні, не плаче: змія люта, / Жадна випиває / Його сльози, давить душу, / Серце роздирає. Чом я вчора, поки не знав, / Вчора не загинув! / А сьогодні, коли й умру, / З домовини встану / Ляхів мучить. Галайда-козак. …Не в свитині — / В червонім жупані. Оксана — про мужність Яреми: Я бачила — кати-ляхи / Трусилися, мліли, / Як хто скаже про Галайду. Не ріже — лютує: / З ножем в руках на пожарах / І днює й ночує / Не милує, не минає / Нігде ні одного; / За титаря ляхам платить / За батька святого, / За Оксану…
А) "Живопис - це поезія, яку бачать, а поезія - це живопис, який чують".
Михайло Коцюбинський - український письменник, імпресіонтіст, громадський діяч. Всі його твори про що б в них не йшлося мають опис природи та передають почуття письменника. Давайте розглянемо на прикладі твору "Інтермеццо" - найбільш імпресіоністичний опис природи серед всієї його спадщини. Вже з самого початку відкривши твір та побачивши перелік дійових осіб: "моя утома, тяжка рука города, вітер" - ми уявляємо всі ці компоненти. Відчуваємо подих вітру, бачимо перед собою міський смог, заасфальтовані вулиці та рутину, а утома виглядає великим мішком, який безжально впав нам на плечі. Читаючи його описи природи - ми бачимо все перед собою так, наче самі гуляємо тим самотнім полем, де є тільки митець і природа. Живопис, поезія, музика - все це ми створюємо власними руками під впливом почуттів, але якщо задуматися, то більшість творів саме про природу. Я згодна(ний) з твердженням, що "живопис- це поезія, яку бачать, а поезія - це живопис, який чують". Поезія - це краса, а краса - це природа. Лише те, що створено природою можна назвати істинно красивим. Людина, природнє створіння, красива, поезія, створена людиною-особлива.
