Відповідь:
Компроміс є завжди.Частіше ми брешимо найріднішим та найкоханішим нам людям,не думаючи до яких наслідків вона може привиести.Зараз,в сучасному світі брехня переважає більше ,ніж правда,тому деякі із нас просто не думають про наслідки.Діємо за принципом:"Бачу ціль, йду до неї",отже ми готові любою ціною йти до своєї мети.Хочу розглянути цікаву цитату:"Справжні слова не бувають приємні,приємні слова не бувають павдиві(Лао Цзи)".Люди ,які говорять вам лише те що ви хотіли б чути ,заздалегіть брешуть.
Добро та зло,напевне ми вже знаємо ,що добро перемагае зло,але "Чи завжди це так ?",в повчальних казках,дійсно перемагає добро,а в житті частіше зло.Звісно справедливість є і вона повсюду,але не завжди така яку б хотілося нам мати та в деяких ситуаціях можно поступитися злу,а потім добру,можна звісно і навпаки.Чим більше робиш добра,тим щасливіше жити будеш.
З написаного можна зробити деякий висновок,будь тим ким ти є не йди за злом,адже його в сучасності більше.Будь правдивим та добрим і твої добрі справи повернуться тобі!
Пояснення:
Війна — дуже страшне слово. Вона несе лише горе. Страждання, біль, кров випали на долю тих чоловіків, які під час Великої Вітчизняної війни пішли на фронт зі зброєю в руках захищати свою Батьківщину, а також на долю тих старих, жінок і дітей, які залишилися в тилу або опинилися в окупації, які потерпали від холоду і голоду, які тяжко працювали, замінюючи чоловіків. Але найчастіше на події тих страшних часів ми дивимося очима співвітчизників, забуваючи про те, що по той бік фронту теж були працьовиті, добрі, чуйні люди. Вони були такими само жертвами амбіційних політиків, які прагнули перерозподілу світу. Про це і йде мова в оповіданні талановитої української письменниці Любові Пономаренко «Гер переможений».
У творі розповідається про те, як у повоєнні роки група німецьких полонених відбудовувала невеличке українське містечко. Дивно, але місцеві мешканці не мали ненависті до цих нещасних. Скоріше, вони їх жаліли і тому намагалися хоч якось до — давали старий одяг і їжу. Вороже ставлення до чужинців подекуди виявляли тільки діти. Незважаючи на це, німці любили місцевих дітлахів, бачили в них своїх синів та дочок, які залишилися на далекій Батьківщині.
З групи полонених особливо виділявся хворий на сухоти і дуже брудний німець Фрідріх. Він постійно хотів розважити жорстоких дітей, пестив їх, співав їм пісні, робив прикраси з цегли. Так, він був переможеним, але залишився живим і не втратив наснаги до життя, уміння бачити красу в звичайних, на перший погляд, дрібницях. Хворий полонений жив однією надією. Він мріяв, що колись звільниться з полону, повернеться до дому, міцно обійме і поцілує власних дітей. Та з часом туга Фрідріха за батьківщиною стала настільки нестерпною, а хвороба настільки виснажила, що той закінчив життя самогубством.
Через багато років у стіні будинку, який після війни будували полонені німці, знайшли рукавицю зі світлиною. З фотокартки дивилися дві доньки Фрідріха. Вони немов запитували: «А ви часом не знаєте, де наш тато?»
Своїм оповіданням «Гер переможений» Л. Пономаренко хотіла викликати співчуття до німецьких полонених і показати, що на повагу заслуговує будь-яка людина, тим більше, якщо вона чуйна і добра. Оповідь про полоненого Фрідріха показує, що не слід ділити людей тільки на «своїх» та «ворогів», бо у світі є багато добрих і злих, щирих і підступних, а окремо існують ті, хто вміє тільки руйнувати, зневажати і вбивати. Перші заслуговують на повагу, а другі — лише на презирство.
ответ: Це, напевно, мова персонажів з певних місцевостей. Але я невпевнена
Объяснение: