Романтичний характер ранньої творчості Тараса Шевченка
Літо 1840 року було вирішальним у житті Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезій — "Кобзар". Критичні відгуки були різними, їх було багато, та всі вони зійшлись на визнанні великого поетичного хисту Шевченка. І справді, навіть перші його романтичні поеми "Тополя", "Причинна", "Тарасова ніч" — це чудові, художньо довершені твори.
Причинна і Тополя. Дві трагічні дівочі долі. Дівчину-сироту розлучили чужі люди з коханим, і вона стала причинною. У страшну буряну ніч блукає вона біля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря душевна, що позбавляє дівчину розуму, зіставляється з бурею над нічним Дніпром. Особливістю ранніх романтичних творів Шевченка є те, що образи Їхні сягають своїм корінням у глибини народної творчості. Навіть фантастичні образи русалок відтворені так, як уявляв їх народ: це покритки та діти покриток, які були на землі скривджені людьми. А тема вірного, єдиного на все життя великого кохання — основна в українському фольклорі. Не може жити без милого дівчина, та й козак, впізнавши в мертвій, залоскотаній русалками дівчині свою кохану, у відчаї розбиває собі голову об дуб.
Одинока тополя, що росте в широкому полі... Це одинока жіноча доля, яку гне вітер до самого долу. Дівчина знає, що не навчиться більше її серце любити, належить воно козаченьку, що загинув у чужих степах. І перетворюється вона на тополю, щоб не виходити заміж за нелюба.
Не вернулася додому,
Не діждала пари —
Стоїть, тонка та висока,
До самої хмари.
Реальні картини козацької вольниці, повстань українського народу проти польських поневолювачів знайшли романтичне оспівування в поемах "Тарасова ніч", "Гамалія", "Гайдамаки". Шевченко створює романтичні, яскраві образи легендарних ватажків народних повстань: Тараса Трясила, Наливайка, Залізняка, Ґонти. Як і в романтичних поемах про жіночу долю, авторська оцінка подій повністю збігається з народною. Матеріали його поем — це спогади старих людей, зокрема діда Івана, ще живих гайдамаків, пісні кобзарів.
Ранній романтичній творчості Шевченка, нарівні з фантастичною таємничістю, притаманна і висока народність, правдивість, інтерес до історії рідного краю.
Що може бути краще за волю? Коли дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не треба критися, а можна вийти в поле — і заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути? Зброєю? Ні. Уся влада на боці пана. Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють.
Тому і тікали люди, тікали до Туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо — дуже воно муляло шию — бо «вільний дух народу ще тлів під попелом неволі». Цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля.
Серед таких людей були Соломія та Остап. Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів пан. Яке вже може бути щастя?! Щастя без волі — нещастя. Вільний дух Остапа йде від діда, від його «билинь-казок» «про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю». Саме Коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю. Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово — воля. Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність.
