У повісті «Тарас Бульба» М. В. Гоголь описує життя запорізьких козаків, їх боротьбу за свободу і незалежність.
Одна з головних тем твору - тема вірності і зради. Серед козаків любов до рідної землі, вірність військовому обов'язку, почуття товариськості шанувалися найважливішими якостями.
Напередодні важкого бою наказний отаман Тарас Бульба говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». Вірність цьому почуттю він проносить через все битви і випробування. У бою під Дубно він не раз поспішав на виручку товаришам. В останні хвилини життя він думає не про муках, які йому належить винести на багатті, а про те, як врятуватися козакам. «Вже вогонь піднімався над багаттям, захоплюючи його ноги», а очі старого полковника спалахнули радістю, тому що побачив він: козаки були вже на Дністрі, «кулі сипалися на них зверху, але не діставали».
Вірний своєму військовому обов'язку старший син Тараса Бульби Остап. Він хоробрий воїн, іеющій «виміряти всю небезпеку і всі положення справи». Але в важкому бою «схваті- ись з Остапом трохи не восьмеро разом» і взяли його в полон. До лобового місця полонені козаки, серед яких був і Остап, «йшли не боязко, чи не похмуро, ніс якоюсь тихою гордістю». Віра в справедливість своєї справи, за яке вони віддавали життя, надавала козакам сили, до винести муки кари. Остап звернувся до товаришів із закликом: «Дай же Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин!»
Вірність рідній землі звучить в словах спливав кров'ю Кукубенко: «Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена Христом Руська земля!
Беззавітно люблячи свою батьківщину, козаки зневажали зрадників. А як же боляче було Тарасу, коли зрадником виявився його молодший син! Андрій був хоробрим воїном гаючи за тим, які дива одним шаленим натиском своїм виробляв Андрій, дивувався старий Тарас і казав: «І це добрий - враг би не взяв його! - вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка ». Але молодого Бульбу найбільше привертала сама битва, а не мета, в ім'я якої вона велася. У битві він чув «чарівну музику куль і мечів», нісся, як «п'яний, в свисті куль, в шабельному блиску і у власному спеку». Тому-то, коли Андрія попросила про до прекрасна полячка, він зрадив своїх товаришів і перейшов на бік ворога. Для Тараса цей вчинок сина був тяжким горем. Старий полковник не може пробачити зради кому б то не було і вбиває Андрія, кажучи при цьому: «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!»
Любов до рідної землі, вірність своєму народові, почуття товариськості роблять козаків непереможними. Своє захоплення запорожцями Н. В. Гоголь висловив такими словами: «Та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пересилила російську силу!»
Відповідь:
Готувала для іншого подібного питання
У творі Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом" Петербург і Диканька протиставлені між собою як чуже, холодне місто, у якому проста людина губиться і рідне село, від якого віє домашнім затишком, гармонією. Село Диканька змальовано так, що складається враження теплої, дружньої атмосфери рідного села, веселих різдвяних свят, коли вся молодь дружно ходить від хати до хати з колядками, а ті, що трішки старші у колі родини і друзів проводять Святий вечір. Перед очима виникають картини закутаного у чистий пухнастий сніг села, ясний місяць світить з чистого неба і освітлює все навкруги, з димарів будиночків високо в небо піднімаються тоненькі цівочки диму.
Петербург же здався ковалю Вакулі холодним, незважаючи на сотні яскравих вогнів, байдужим до звичайної людини і зверхнім. Цитата "і враз засяяв перед ним Петербург, увесь в огні. (Тоді була з якогось приводу ілюмінація) по обидва боки височіють чотириповерхові стіни; стукіт кінських копит, звук коліс відбивалися громом і лунали з чотирьох боків; будинки росли і ніби підіймалися із землі на кожному кроці; мости дрижали; карети літали; візники, форейтори кричали; сніг свистів під тисячею саней, що мчали звідусіль; пішоходи тулились і тиснулись попід домами... Здивовано оглядався коваль на всі боки. Йому здавалося, що всі доми вп'ялися в нього своїми незчисленними вогняними очима і дивились". Думаю, що автор невипадково змальовує місто саме очима звичайного сільського парубка. Для Вакули в Петербурзі все виглядає чудернацьким, неприродним. Тут панують інші цінності, а світло (на відміну від небесного в Диканьці) є штучним (ілюмінація).
Пояснення:
