Твір на тему "Без дружби життя неповноцінне" за твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути":
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути", у якому розповідається про наших однолітків, їхню дружбу та ворожнечу. Славка та Юлька важко назвати друзями. Вони сидять за однією партою, мають приятельські стосунки. Проте Юлько виявляє неприязнь, а Беркута робить усе, щоб підтримати сусіда за партою. Наприклад, хлопець ділиться шапкою, адже переймається, щоб Юлько не захворів.
Трохи згодом їхні стосунки зазнають радикальних змін. Хлопці навіть починають справжню битву через заздрість та образу. Хоча Юлько видається нам негативним персонажем, він заручником ситуації. Хлопець росте без підтримки батьків, немає дружньої підтримки. А без дружби, як відомо, життя неповноцінне. Самотньо жити без близької людини, адже добре слово друга може зцілити й підтримати. Тож цінуймо близьких людей, адже вони того варті!
«…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами»,
«…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».
«…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…»
«А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!»
«Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!»
«Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя».
Интересную натуру в сентябре можно найти везде; осень заглядывает в парк и дворы, не обходя стороной даже самые маленькие закоулки. Если у вас нет идей по поводу маршрута, вспомните о таких известных «туристических» местах, как Будунда и Маньчжурка, Пионерский лагерь, многочисленные озёра и старицы и наконец просто выйдите в огород. У вас будет возможность не только поснимать прекрасные осенние пейзажи и приобщиться к природе, но и хорошенько отдохнуть от повседневной суеты и трудовых будней.
Конечно, в совсем отдаленных от цивилизации местах природа еще краше, вечерние туманы и утренняя роса в лучах восходящего солнца, но такой поход требует более серьезной подготовки, и вряд ли имеет смысл его затевать, если в распоряжении всего один уикенд.
Соломоновым решением для тех, у кого мало времени, станет маршрут по парку и лесопарку Пионерского лагеря. Лучшее время для съемки золотых осенних пейзажей — с конца сентября и до середины октября. Кстати, не забудьте фотоаппарат, отправляясь за грибами. Конечно, фотосъемка в таком случае отойдет на второй план, но несколько удачных кадров я вам гарантирую.
К счастью, осенняя листва хорошо смотрится в любую погоду. Когда светло и солнечно, листья контрастируют с синим небом, и от игры света и тени кажется, что они слегка колышутся. Рано утром и поздно вечером заходящее солнце красиво подсвечивает стволы и листья деревьев, стоящих на краю леса. А в глубине чащи снимать можно только в полдень, когда солнце в зените. Тесно стоящие деревья можно фотографировать и против света, на закате или рассвете.
Необязательно дожидаться чистого и ясного неба — особая красота есть и в тумане, И в мелком моросящем дожде. Они придают кадру объем, особенно если солнце на минуту выглянуло из-за тучки. А в пасмурные дождливые дни цвета становятся насыщеннее, хотя контуры предметов размываются, а грани стираются.
Все вместе привносит е пейзаж загадочное настроение и превращает наш парк в сказочный лес населенный чудесными существами. В ветреные дни о съемке листьев крупным планом (ложно забыть, а вот гнущиеся деревья с облетающей листвой могут получиться очень даже хорошо, особенно при длительной выдержке, возможно, комбинированной со вспышкой.
В настоящем лесу заросли, как правило, перемежаются полянами и просеками, поросшими кустарником или невысокими деревцами Осенью они окрашиваются в приятный золотой цвет, а освещение там намного лучше, чем в самом лесу. В еловых лесах осенью не так интересно, потому что хвоя не меняет своего оттенка, а света уже гораздо меньше. Если вести себя достаточно тихо, можно встретиться и с лесным жителем — бурундуком, различными птицами, а если повезёт и лисицей. И конечно же, не стоит забывать про дары леса. Костяника или ярко-красный подосиновик могут послужить отличным поводом дня сюжета. Итак, теперь вам осталось только дождаться осени и не пропустить самые сладкие ее деньки. Другие дела обождут, ибо в противном случае обождать придется вам — до следующего года.