М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Твір-роздум - улюблена поезія в. симоненка або малишка що було вивсено з курсу укр.літ. за сьомий клас

👇
Ответ:
operovist
operovist
13.12.2022
Творчість В. Симоненка була самобутнім явищем в українській літературі. Його поезії відзначалися злободенною тематикою, непримиренністю до кривди, справжньою народністю і глибоким патріотизмом. Усіх їх об’єднує любов до своєї Батьківщини і народу, прагнення бачити свою Вітчизну вільною, незалежною, бо бачив, як у тенетах бюрократизму, фальші, лжепатріотизму партійних діячів гине Україна, знищується найперша і найголовніша її скарбниця — духовність. Поет не міг дивитися на це спокійно. Будучи винятково чесною, глибоко порядною людиною, для якої правда — найвища, він у своїх творах гнівно прикривав цих убогих духом підлабузників, недорікуватих демагогів, брехунів і бездарних господарників, що забули про честь і совість, «пробиваючись У крісла й чини». Їх би за грати!
Їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало?
Докази будуть!
Лантухи вкрадених вір і надій. Василеві Симоненку довелося жити в роки розквіту бюрократичної системи, за часів тоталітарного режиму, коли за правдиве слово карали. І карали жорстоко. Але поет сміливо кидає виклик цим «бандам кривляк» та їхній нікчемній «продажній челяді», які «вважають себе «повелителями світу». Вони вже не можуть існувати без похвальби, без возвеличення і вознесіння в ранг мало не святих. Уже давно не було на світі «батька усіх народів» Сталіна, але за часів тоталітарного режиму дух його уперто жив. В одному із найкращих своїх віршів «Монархи» В. Симоненко викриває авторитарну свідомість цих «сильних світу цього». Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявили пащі, мов кратери,
І гукали: — Ми символ доби. Поет протиставляє їм, «обслиненим» і «обцілованим», звичайних простих людей — трудівників, справжніх велетнів духу. А поруч вставали некороновані корифеї і справжні вожді.
Вставали коперники і джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було. Уся творчість В. Симоненка була пройнята палкою синівською любов’ю до своєї матері-Вітчизни, до народу, якому довелося так багато перестраждати.
4,4(51 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Katuhaazaza
Katuhaazaza
13.12.2022
   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
4,6(83 оценок)
Ответ:
picika
picika
13.12.2022

Захар, бувши ще молодим парубком, мріяв навчитися лікувати рани й для цього вибрався в далеку дорогу. Три роки він провів у горах на Коломийщині, у скитського старця-монаха на ім’я Акинтій, що довгі часи жив на Афонській горі. Акинтій чудово вмів лікувати рани й взяв Захара в учні.

Потім Захар Беркут відвідав багато різних міст, був і в Києві, і в Галичі, набув значного досвіду. Він повернувся з мандрівки не лише лікарем, а й громадянином, який знав, що потрібно для щастя його Тухольщини, і вмів навчити інших.

4,5(87 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ