ну дружба завжди сильніша за зло
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.
З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.
Объяснение:
