Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про сенс буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з ним... Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Кожна наша добра справа може змінити життя оточуючих. Деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм все байдуже... Але все ж таки, від вашого доброго вчинка або навіть тільки слова, хтось та щось усвідомить, вижене погане із душі і теж почне робити добро.
Чи думали ви над тим, що все велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро ішим. Чи не у цьому призначення людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є Людиною!
Тому, я вважаю, що кожна людина своїм добром конструює майбутнє всієї планети. І життя не таке довге, щоб проходити повз проблеми інших байдуже. Все здійснене добро обов"язково поверниться до доброчинця, з великою ймовірністю у розмірі значно більшому, ніж того очікується.
Який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? Чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? Чи справді він відстоював інтереси народних мас? Автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. Іван Брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. І портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно... Так наче собі чоловічок простенький, тихенький». Брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у-їхніх «шановних головах увесь розум сидить». Пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». Ось справжня сутність Брюховецького. Отже, народ помилився в своєму виборі.
Зовсім іншими фарбами змальований Сомко. Автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. Сомко виступає як мудрий державний діяч. Його ідеал — соборна Україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості Москві. «Дай Боже.., щоб обидва береги Дніпровії приклонилися під одну булаву!.. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случ і, та, держачись за руку з Москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю!» Сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «Уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». Герой виступає втіленням моральних чеснот. Як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя Кирила Тура.
Прийшовши до влади, Іван Брюховецький жорстоко розправляється з політичними супротивниками. У літописі Самовидця повідомляється про цей факт: «Вступаючи в осінь, о святому Симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман Брюховецький постинати гетьмана Сомка і Васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на Москву, котрих на Сибір заслано, немало старшини козацької».
Отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти Україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. Автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели Україну на новий щабель розвитку.