Відповідь:
Моральні чесноти займають надзвичайно важливе місце в житті всього людства. Без моральних чеснот людське суспільство просто перетворилося б у співтовариство тварин, де кожен сам за себе і нехтує правами іншого. Саме наявність моральних чеснот відрізняє людину від тварини і робить людину найуспішнішою серед усіх живучих на Землі істот. Існує безліч прикладів демонстрації моральних чеснот в літературі – багато письменників були зацікавлені в тому, щоб показати або прорекламувати власне розуміння того, якою повинна бути людина, і як вона повинна вести себе в тих чи інших ситуаціях.Звичайно, такою людиною вважав себе і Михайло Коцюбинський, який написав відомий твір «Дорогою ціною». В центрі цього твору відносини між Остапом і Соломією та їх пригоди. Ці люди володіли високими моральними чеснотами, а тому зважилися не терпіти приниження з боку панів, а просто змінити місце свого проживання, втікши з тих територій, на яких вони жили. Природно, що на новому місці їм довелося дуже непросто. Під час втечі Остап був поранений і саме в цей момент свої високі моральні чесноти показала Соломія. Вона змогла достатньою мірою добре доглядати за Остапом, а коли його викрали вирішила до своєму коханому – вона підмовила іншу людину, щоб він допоміг Соломії, після чого Остап був врятований. На жаль, під час цього порятунку Соломія загинула сама. Свої моральні чесноти Остап зміг проявити виключно після загибелі дівчини, коли відвідував місце, де вона загинула і згадував її.Якщо говорити особисто про мене, то і для мене, як і для героїв твору Михайла Коцюбинського, вірність по відношенню до своїх близьких людей є високою моральною чеснотою. Я переконаний, що не можна зраджувати і кидати тих, з ким тебе багато чого пов’язує. Не можна просто так взяти і викинути з голови і з своєї свідомості своїх близьких, родичів і друзів. Я думаю, що потрібно пам’ятати про те, як багато ви пройшли разом, як важко вам бувало і як важливі ці люди для тебе були. Якщо таке розуміння буде присутнє, то, звичайно, ви ніколи не перестане бути вірним по відношенню до своїх самим близьких людей. Втім, будучи демократичним і толерантним до всіх, хто мене оточує, я вважаю, що люди мають право виділяти для себе і інші моральні чесноти.Можна відзначити, що герої твору Михайла Коцюбинського мали ту ж моральну чесноту, яку вважаю важливою і я. Я вважаю, що надзвичайно важливо бути вірним по відношенню до своїх близьких людей, важливо їх поважати і приходити їм на до навіть в самих складних і екстремальних життєвих ситуаціях.
Відповідь:
Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: „Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: „Гут... кіндер... гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів „фрау”.У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість „шнеляти йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
— Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.
Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір'я руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
— Ви не знаєте, де наш тато?..
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Гер — нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.
Шнель — нім. швидко.
Гут — нім. добре.
Кі́ндер — нім. дитина.
Фра́у — нім. жінка.
Нужни́к — убиральня.
Пояснення:
Жанр : романс
віршовий розмір – чотиристопний ямб
тема: у житті людини є журба і радості, якими міниться життя
Вірш «З журбою радість обнялась» датований 1906 роком складається всього з двох строф, в яких визначене поетичне кредо Олеся. Образ журби з радістю в обіймах наводить на думку, що не буває радості без журби, так, як і журби без радості. Напевно, життя — це химерне сплетіння болю, туги з любов’ю і щастям. Хіба б могла людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль? У мистецтві, як і в житті, немає «білішого» і «чорного». Від того, як складається життя митця, залежить Настроєва тональність його творчості.«З журбою радість обнялась» характеристика вірша до краще зрозуміти всі думки та почуття поета, які він хотів
Вірш будується як художній монолог у двох строфах, двох етапах сповіді. Ліричний сюжет розвивається на контрастах: зіставляються настрої і почуття душі героя-мрійника. Жудожня палітра твору забарвлена чарівною наспівністю і милозвучністю, яка досягається алітераціями та асонансами(у,о,а,і), символістський прийомом недомовлення, риторичним та анафорични запитанням. У вірші розкривається складна діалектика почуттів ліричного героя, силу яких увиразнють антитези, порівняння(сліз х перлинами). Журба і радість стають живими істотами, поміж них з’являється ліричне «я». Реальне переплітається з містичним, надчасовим, витворюючи багатозначний образ художнього світу.